Думки з приводу шароварної культури

Читаю тут журнал "Зоря" (Львів, 1894 рік), Микола Лисенко під псевдо «Боян» надрукував там статтю «Народні музичні струменти на Вкраїнї». Запримітив фразу:

Я не беру до розваги скрипки, те-ж струнного, досить розповсюдненого між народом струмента, бо він є загально людський, сьвітовий струмент.

Що ми маємо? На кінець XIX-го століття загальносвітовий «струмент» скрипка поширена в народі (навіть не в операх-салонах, бо зрозуміло, що з цим тоді в нас були напряги).

Прийшов совок... В братів наших менших, окрім балалайки і тюркської домри нічого немає, тож і хохлам загальносвітового «нє положено». Ось вам бандура (насправді, неавтентична, але кого їбе), ось вам кобза (насправді, мутант домри і гитари), ось вам шаровари — співайте і гопака пляшитє. За сімдесят років такого знущання люди й забули, що були колись Европою. Шаровари — наше все.

До речі, в кінці номеру — стаття «Нарис сучасного вчення про бактериї». Розповідається, наприклад, про те, від яких хімікалієв в якій концентраці вони дохнуть. Через 30 років «Тєхніка маладьожи» буде розповідати тому ж самому народові (ну добре, не зовсім тому — східнякам) повільно і по десять разів, як для дебілів, що руки потрібно мити, а станок змащувати і берегти. Змащувати — станок. Руки — мити. Бо воно ламається. І захворіти можна. Тому мийте і змащуйте. Не забувайте: мийте і змащуйте.

Притулив до стінки людину

В тому-таки оповіданні (це я читаю Veni, vidi, scripsi: Світ у масштабі українського репортажу Темпори — десять репортажів різних авторів, різної якості, на різні теми) Олег Коцарев навів два вірші двох слобожанських поетів. Один загинув в Києві, у тюрмі в 1934, другий — на Соловках в 1936. Не можу їх тут не передрукувати.

Едвард Стріха (псевдо). Стібався та удавав з себе авангардного поета. На мій погляд, так вдало стібався, що крутіше всяких Маяковських:

Стійте!
А то стрілятиму!
Слухайте!
Радійте!
П'янійте «в лоск»:
Я весь у творчому екстазі.
Радійте до гомерезії,
Танцюйте на моему Парнасі!
Регочіть від моєї поезії!
Ви
все
ще
гадаєте,
що поезія хахоньки?
Милозвучність та ніжна лірика?
А ви
бачили,
як стіну лобом малахольний?
Стояли
Перед найвищим вироком?
Чули оте скажене скерцо,
Коли пищить перерізане серце?
Їли арабську кашу?
Як же ж
та
й
як
на солодкоголосій лірі
красивим акордом
миломовити про гаракірі,
або про каторгу
та тюремну Парашу?
Стійте!
Роззявте рота!
Я засуну вам творчого пінцета.
Й добуду у вас шлункового соку.

А це Євген Плужник, також в дусі часу...

Притулив до стінки людину,
Витяг нагана...
Придивляйтесь, дітлахи, з-за тину,
— Гра бездоганна!

Потім їли яєшню з салом,
До синців тисли Мотрі груди...
О, минуле! Твоїм васалам
І в майбутньому тісно буде!

Дружба народів

Квінтесенція «дружби народів» з оповідання-репортажу Олега Коцарева «Північно-східна вже-не-Україна» про північну Слобожанщину:

— О, да ты с УкрАины? Вы там шо-то нас не любите! Подожди! От возьми и скажи мне щас: «Я друг!» Давай, говори: «Я — твой друг!» И это, по-русски!

Кого швидше почуєш — той і правий

Редагую статтю в вікі про кобзу Вересая, поліз в джерела.

Радянська книжка «Народні співці-музиканти на Україні» 1979 року, що містить розповіді про український народ «який вслід за братськім російським народом» (WHAT?) співав думи проти царату і бла-бла-бла, всякі дебільні твердження типу «І справді І. Кравченко-Крюковський був кращим кобзарем [ніж Вересай]. На його бандурі було двадцять вісім струн, а на бандурі Вересая — лише дванадцять», корочє типова радянська книжка про шароварну культур, наклад — 10000 примірників.

Хоткевич, фундаментальна праця Музичні інструменти українського народу, Друге видання. Пролежала в архівах з 1932 року, була редагована-реставрована сучасними дослідниками і видана в 2012 році. Наклад — 200 примірників.

Прекрасна об'ємна праця Володимира Кушпета, Старцівство: мандрівні співці-музиканти в Україні (XIX - поч. XX ст.). Наклад — 2000 примірників.

І Авакав в лєнті рюкзачить на апщєпанятнам.

Незалежна Україна? Що? Де?? Забудьте. Поки про братській російський народ, вслід якому ми йдемо, буде легше прочитати-почути ніж про Україну, ото буде не незалежна держава, а Хохляндія, провінція у моря.

Говорит по-киевски смесью российских слов

говорит по-киевски смесью российских слов

(З архіву Брянського суду 1779-1808, опубл. Тіханов П. М.) Я, дивлюсь, меншовартні київські хохли і в XVIII-XIX столітті па-ґарадскому намагалися говорити

ОУН як пересічна політична сила Другої Речі Посполитої

Почав читати ще одну класну книжку видавництва Критика: Олександр Зайцев. Український інтеґральний націоналізм (1920-ті – 1930-ті роки). Нариси інтелектуальної історії.

Чим хороші такі ґрунтовні книжкі — детальний розгляд дозволяє побачити те, що зазвичай не бачиш.

Ну, наприклад, сучасна українська публіцистика постійно обговорює наскільки тоталітарним / фашистським / авторитарним рухом була ОУН, хто винен в конфлікті з поляками, чи був то «конфлікт», чи «валинская рєзня» тощо. Якщо ти ватнік — ти приречений на «рєзню», як патріот — то бандерівці — твої герої. Крапка. Як писав Андрій Портнов — маємо вибір між двох Т — Табачником та Тягнибоком.

Насправді ж, при всіх заслугах, в тому числі і сумнівних, інтеґральні націоналісти, зокрема ОУН та їх течія — бандерівці, — це були далеко не всі українці та навіть не всі патріотично налаштовані українці. Окрім ОУН були й інші націоналісти. Окрім націоналістів були й інші політичні течії. Велика ж історична роль ОУН зумовлена здебільшого тим, що з 1939-го року будь-який легальний політичний рух серед українців був неможливим, з розгромом всіх легальних політичних партій ОУН механічно залишилась єдиним представником інтересів українського народу. Тож немає сенсу ані червоніти за своїх предків, ані виправдовувати їх завжди і за все. Це були наші? — Наші. Воювали за Україну? — Так. Робили дурниці? — Так, робили і дурниці (але хто ми такі щоб їх засуджувати).

Ще одне спостереження. Як східняк я раніше не дуже цікавився історію Другої Речі Посполитої, а дарма. Там багато чого цікавого. Наприклад, першого президента Польщі, виявляється, в 1921-му вбили польські ж націоналісти, ендеки. Коли оунівці в 1934-му вбили міністра внутрішніх справ, уряд заборонив одну з організацій польськіх націоналістів — Національно-радикальний табір, бо подумали спочатку на них. Тож, як бачимо, ніякого особливого терору ОУН не чинила. Можна сказати навіть, що вона вела нормальне для Другої Речі Посполитої політичне життя (смайл).

ДКР та уроки історії

Прочитав тут нарис з історії ДКР (Донецько-Криворозької Республіки).

Донецькі і криворозькі більшовікі, які створили ДКР, були етнічними росіянами і зрусифікованими українцями. Тож не дивно, що вони нічого не хотіли чути ні про яку Україну і збиралися приєднатися напряму до Росії.

Але в Леніна були на них інші плани. По-перше, його цікавили всі українські землі, не лише Донбас, а виокремлення русифікованих південних міст підривало б позиції більшовиків в цілій Україні. По-друге, більшовицьке керівництво (а поборниками пізнішої політики коренізації були і Ленін, і Сталін) збиралося робити Світову революцію і великодержавний шовінізм якихось там провінціалів з Донбасу в них співчуття не викликав.

Тож під примусом Центру 3-й З'їзд рад Донецького і Криворозького басейну в окупованому російськими більшовиками Харкові оголосили Всеукраїнським з'їздом рад і всупереч бажанням донецьких більшовиків проголосили на ньому створення Української Народної Республіки Рад робітничих, селянських, солдатських і козацьких депутатів.

Згодом було укладено Брестський мир. Донецьки більшовики намагалися чинити опір німцям та УНР, які вважали територію Донбасу своєю, але не підтримані російськими зазнали поразки і вимушені були евакуюватися в Царіцин.

Згодом ДКР була ліквідована. В вікіпедії підсумок її існуванню ставить цитата Сталіна: «Ніякого Донкривбасу не буде і не повинно бути, пора б кинуть займатися дурницями».

Який можна зробити висновок? — Історія повторюється у вигляді фарсу. Як російські більшовики поюзали донецьких в 1918-му році, так само і сучасні рашисти поюзали донецьких руськомирівців в 2014-му, щоб, за словами Гіркіна, спочатку відволікти увагу Київа від Криму, а далі здати Донбас назад Україні, як чемодан без ручки, з яким ми б з великим гемороєм носилися.

На жаль, в Донецьку завжди було не дуже добре з викладанням історії України, а центральна влада замість українізації Донбасу і Криму використовувала донецьких для боротьби з дніпропетровськими і опесередковано сприяла перетворенню цих територій на «заповідник гоблинів». Більш того, навіть після всіх подій останніх двох років ця політика — союз з донецькими проти дніпропетровських — продовжується. Здається, історію не вчать не тільки в Донецьку.

«Всім було погано...»

Третій пост за мотивами Тері Мартина з його Імперією національного вирівнювання (на жаль, другого немає, опублікований у Фейсбуці він був видалений і загубився в тінях цукерберговської інформаційної тиранії; перший — тут)

Виявляється, десь в 50-х Гарвард провів соціологічне опитування кількасот імігрантів з Радянського Союзу. Серед іншого в них питали й їхнє враження від національної політики. Це були здебільшого прості люди, не партійні керівники, про яких було в попередньому посту.

Більшість людей зазначила, що всі нації в СРСР були рівними, що за націоналізм і шовінізм — на їх думку — можна було сісти. Люди переказували історії про те, як хтось когось назвав «жидом» і сів, про вчительку, яка процитувала «незваный гость хуже татарина» і також мала неабиякий з того клопіт. Люди зазначали, що хоча Конституція Союзу була фікція, але національна її частина виконувалась.

Далі їх питали, що вони думають з приводу панівного положення російської нації. Більшість зазначала, що пригноблювали всіх однаково вне залежності від етнічної належності, та й в Політбюро був повний інтернаціонал.

Отут я хочу зупинитись. Цей аргумент, про «всім було однаково погано» занадто сильно просяк масову свідомість (як бачимо, щонайменше з 50-х) і все ніяк звідти не вивітриться. Як ми бачили раніше, коренізація радянським керівництвом проводилася перш за все для того, щоб інородці не сприймали Радянський Союз як другу Російську Імперію, російській народ — як народ пригноблювач, колонізатор, а російську владу — як чужоземну. І, як бачимо, — своєї мети більшовики досягли, бо минуло вже 90 років з початку коренізації, а міт про «всім було однаково» досі зберігається в масовій свідомості.

Чому я називаю це мітом? Адже дійсно Союз гнобив усіх?

Почнемо з простих фактів.

Цифри говорять, що гнобили, може, й усіх, а винищували — вже ні. Українці втратили кілька мільйонів внаслідок Голодомору. В той самий час казаки (казахи) втратили кілька мільйонів — половину своєї чисельності(!) — в тіж роки в наслідок колективізації і конфіскації худоби — кочового хлібу. Відомо кілька десятків депортацій за національною ознакою. Відоме явище проголошення «ворожіх національностей». Відомі спеціальні «національні» операції. Не-росіяни в межах РСФРР (серед них і кілька мільйонів українців) і діяспорні національності (євреї, німці, поляки, болгари та інші) були приречені на асиміляцію.

Взагалі, навіть в «інтернаціональних» операціях національні меншини переслідувались сильніше ніж титульна нація. Наприклад, приблизно чверть заарештованих згідно наказу НКВС 00447 («колишні куркулі, злочинці та інші радянськи елементи» — тобто, це інтернаціональна операція) припадала на діяспорні меншини, в той час як вони складали 1.7% загального населення

З іншого боку, національні операції часто були більш жорстокими, ніж інтернаціональні. З-поміж заарештованих взагалі в 1937-38 страчено 19%, серед заарештованих за наказом 00447 — 49,3%, серед заарештованих у рамках «національних операцій» — 73,7%. Для деяких національностей (перш за все — розвинутих західних: поляків, латишів, литовців) цей відсоток був ще більшим.

Тепер розглянемо причини такої жорстокості до національних меншин. Тері Мартин наводить їх досить багато. Тут і ремство росіян. І розчарування в принципі П'ємонту (спочатку вважалось що національне будівництво в СРСР буде заоохочувати до міграції в нього, міжкордонні зв'язки будуть підривати сусідні капіталістичні держави, перш за все Польщу, Фінляндію; з часом, з початком колективізації, виявилося, що в СРСР таке класне життя, що міжкордонні зв'язки підривають перш за все сам СРСР), і рецедиви націоналізму та інші.

Але головною причиною стало те, що саме національні окраїни чинили найбільший опір «соціалістичному наступу» і колективізації аж до повстань. Прискорене будівництво радянської деспотії швидко показало, що саме росіяни в Радянському Союзі є опорою деспотичного режиму, а інші, більш волелюбні народи, є його супротивниками. Внаслідок цього і відбувся розворот від політики національного будівництва, до жорстоких репресій за національною ознакою, а національну культуру замінили декораціями з пап'є-маше — східним халатом та українськими шароварами.

Висновок

Незважаючи на поширену думку, що, мовляв, «погано було усім», джерелом і опорою деспотичного людожерского режиму в Радянському Союзі був саме російський народ. В цих словах немає расізму, кінець кінцем генетично південні росіяни — це майже українці, центральні — майже білоруси, північні — щось середнє між мордвою та фінами. Справа в вихованні і історичній пам'яті. Просто росіян століттями виховують в традиціях патерналізму, розповідають їм про «сильну руку», про «батька», про «велику державу». Вони згодні жити в дикатурі і не мають нічого проти, щоб поширити її на сусідів. Згадайте слова Дудаєва: «Ваша великорусская мечта — сидя по горло в дерьме, затащить туда всех остальных. Это и есть Русизм».

Тож доки в Росії не відбудеться свій Нюрнберг, не буде офіційно засуджено великодержавний шовінізм, росіяни представлятимуть смертельну небезпеку для всіх сусідніх народів. Ніякі слова про «братерство», про «спільне історичне минуле», про «велику культуру», про «Толстого» не повинні вводити нас в оману.

З.І.: Риторичне питання. А хтось з тих, хто називав націоналістів параноїками і розповідав про те, що не важливо, якою мовою любити Україну, про двомовність, про двокультурність, про братській народ і все таке, взагалі-то збирається вибачатись перед людьми, перед країною, перед загиблими? Наші колишні міністри оборони з їх тупою доктриною де «немає ворогів»? Наші політики з їх концепцією «нейтральної держави»? Кінець кінцем наш народ, який просрав вступ до НАТО щоб, мовляв, «наші хлопці не гинули»?

Державний феодалізм

Вечірня зрада за мотивами двох сьогоднішніх новин. Не хочте псувати настрій — не читайте, достатньо буде й тегів, щоб зрозуміти про що я (але тоді не ображайтесь, коли в 2020 продовжите слухати про економічну кризу і не будете розуміти, чому так):

Борг з відшкодування ПДВ перевищує 20 мільярдів — Насіров

Насіров заявив, що зараз держава винна бізнесу 20 лярдів гривень відшкодування ПДВ і 27-28 лярдів переплат податку на прибуток. Винуваті, звичайно, папєрєднікі. Я думаю всі чули нещодавну новину, про те що в бюджеті завалялися «зайві» гроші і тепер можна підняти соцвиплати (якось так випадково сталося — саме перед виборами). По факту, держава ошукала бізнес, щоб виплатити гроші недолугим виборцям. А що там далі буде — по барабану. Війна? Падіння ВВП? Економічна криза? — По%й, головне «гречку» роздати. До речі, всього це десь 2.5 лярди баксів, що приблизно дорівнює тим 3 лярдам ЗВР, які тупо просрали на підтримку курсу 12,95 перед минулими виборами, після чого довелося девальвувати до 25. На жаль, це розтринькування коштів платників податків заради передвиборчого піару лишається непоміченим недолугими виборцями, а значить буде, ще 40 років по пустелі, доки до пересічного нє дайдьот нарешті, чи він не здохне.

Яценюк проти зняття мораторію на продаж землі з 2016 року

 

Яценюк проти скасування мораторію на продаж землі, зате пропонує продавати державну землю на «відкритих» аукціонах. Походу ци мудо%би не змінилися з початку 90-х років, обіцяючи побудувати нам замість соціалізма капіталізм, вони тоді передали олігархату наше спільне майно — промисловість, родовища копалин тощо — і побудували фактично феодалізм. Тепер руки дійшли і до землі.

Імперія національного вирівнювання

Читаю тут суперкруту книжку: Тері Мартин «Імперія національного вирівнювання. Нації та націоналізм у Радянському Союзі (1923-1939)» про коренізацію та її згортання в міжвоєнному СРСР.

Дуже докладне і гарно написане дослідження. Ще не дочитав, але вже встановив для себе купу нових фактів, які раніше не знав. Наприклад:

I. В вітчизняній історіографії та «народній історичній пам'яті» поширена думка, що, мовляв, ленінська національна політика — це коренізація, а поганий Сталін коли закріпився у владі і винищив опозицію, показав своє справжнє обличчя — згорнув НЕП і почав репресувати національну інтелігенцію.

Я х.з. звідки воно взялося, підозрюю, що від наших вєрнаподданічєскіх дисидентів, які в свій час залишившись в координатах розвитого соціалізму намагалися боротися з російськім шовінізмом закликаючи до повернення до ленінської національної політики. Я їх можу зрозуміти, але настав час залишити ці уявлення там де їм місце — в історії дисидентського руху.

Виявляється ж, що протягом 20-х років і Ленін, і Сталін провадили одну й ту й саму національну політику. Вже після смерті Леніна Сталін неодноразово втручався в хід коренізації і підтримував націонал-комуністів в їх суперечках з російськими шовіністами, вказуючи на небезпеку поширення шовінізму, як первопричини захисного націоналізму.

II. Багато хто вважає, що, мовляв, навіщо ми, українці, воювали за свободу, скільки крові пролили, а програли, краще б сиділи по хатах, ціліше були б. Патріоти ж відповідають — емоційно — що не воювали б — і нас не було б. Емоції, емоціями, але в книзі знайшов підтвердження важливості боротьби за незалежність в 1917-21 роках.

Проводячи коренізацію, комуністична партійна верхівка серед іншого регулярно посилалася на «жорстку навучку 1919 року», коли українське село на чолі з Петлюрою повстало проти російського міста і вигнало більшовиків з України. І це був головний аргумент за коренізацію — народ повинен сприймати радянську владу, як свою, інакше замість класової боротьби (пролетарії всіх країн і все таке) маси ввійдуть в союзи за національною ознакою (типу один народ один райх) проти радянської влади, як влади російського народу, народу-колонізатора, поневолювача.

Тож боротьба УНР за незалежність стала причиню зваженої національної політики комуністів в 20-х, яка пригальмувала процеси русифікації щонайменше на одно покоління.

Фактично, українці купили своєю кров'ю трохи свободи і собі, і іншим націям СРСР.

III. Виявляється процеси коренізації йшли в Білорусі не менш активно ніж в Україні. Але якщо в нас Процес Спілки Визволення України зачепив перш за все національну інтелігенцію (а не партію) і партія продовжувала наголошувати, що головна загроза в національній політиці — це великоросійський шовінізм (хоча сиділи й українці, а не росіяни), а також запевняла, що Процес СВУ — це не атака на коренізацію, то в Білорусі на аналогічному процесі репресували і партійну верхівку (до речі, по справі СВБ проходило 90 осіб, СВУ — 45). Це призвело до різкої зміни курсу тими, хто залишився. Тож процеси, що відбуваються зараз в Білорусі є прямими наслідками подій 20-30-х років.

До речі, репресії в БСРС почалися з подачі українця Затонського, того, що встиг нагадити також і нам: замінив Скрипника і ініціював русифікацію правописа.

IV. Голодомор як геноцид (тобто, голод за етнічною ознакою). Книга багато чого прояснила в цьому питанні для мене. Голод дійсно почався, як голод в хлібозаготівельних регіонах, вне залежності від етнічності їх населення. Але реакція на нього була різна в різних регіонах. Винними за зрив заготівель хліба оголосили націоналістів та контру і відповіли на початок голоду репресіями, блокадою вимираючих сіл. Тому й такі втрати серед українців, звідти і згортання коренізації. Тобто, якщо Голодомор і не був запланований, як геноцид за етнічною ознакою, згідно самих же комуністів він таким став в процесі.

То не так, як у Канаді, всі мають по вісім ривольверів в хаті, а то я самий маю три в куті

З приводу відхилення Пєтєю петиції про вільне володіння зброєю, я процитую ще один уривок з казки, з книги Роберта-Богдана Климаша «Українська народна культура в канадських преріях»

... колись то хто мав ривольвер? Пани, попи, адвокати, а бідний селянин не мав, бо йому не вільно було, то було заказано, то так колись було в Європі. То не так, як у Канаді, всі мають по вісім ривольверів в хаті, а то я самий маю три в куті

Корочє, хлопці, нам ще поки далеко до вільних людей Фронтиру. Нас за забитих селян мають.

Українська казка з романтичним гепі-ендом

Українська казка з романтичним гепі-ендом (навожу тільки енд, бо задовга щоб всю набирати) з книги Роберта-Богдана Климаша «Українська народна культура в канадських преріях»

 ... А пан як вернувсє, то вчув і дуже був розсердив на ню, бо він вже її раз казав, аби вона жодну справу не робила без нього. Він хотів сі троха посміяти з тих людей. — Ти мені не жінка віднині. Забирай, аби я тебе не видів. А вона каже: «Та чекай, абисмо хоч разом пообідали». — Ну, то пообідаєш зо мнов. Кухарі принесли вобід, посідали, а то як в панів єжа — є флєшка вина. Та й вона налєла йому в скленку вина і собі. Вони не балакають єдно до другого, їдять, бо вона має сі забирати. Але пан вино випив і пообідав дав пані. То в панів так є, де по вобіді тре іти спати. І той пішов ляг собі спати і заснув твердим сном, а пані вийшла, закликала локая і каже: «Іди заклич фірмана, най запригає коні і най заїзди перед покій». І фірман так зробив, заїхав, а вона сказала локаєви, аби пана [поклали] на повіз. Пана вивезли. Пан спить. Вона сіла коло него і сидит. А там пан добри сі виспав, пробудився, а він на повозі. — А де я? А я де їду? — Ну та ти їдеш, їдеш зо мнов! Ти мене нагнав. — Ну, то я тебе нагнав саму! Чого я їду з тобов? — Ну, бо ти мій чоловік! Ти казав, щоби я собі брала, що мені наймиліше і найліпше. А ти мій чоловік, ти мені наймиліший, то я тебе взєла. Я з тобов їду. — Ай-ай, вертайся, бідо, будем жити! І так вони жили-жили, аж доки не повмирали.

Артур Лаффер

Артур Лаффер: Вам доведеться робити те, що робили в Європі 100 років тому, а не зараз

Якщо ви оподатковуєте виробництво, виробництва буде менше. Якщо ви субсидуєте невиробництво, то невиробництва буде більше

Молдова і ми

Не спалося. Читав-гуглив та й нагуглив результати перепису в Молдові.

Несмотря на то, что большинство украинцев, гагаузов, болгар родным языком указали язык своей национальности, каждый второй украинец, каждый третий болгарин и каждый четвёртый гагауз обычно разговаривает на русском языке. Молдаване, которые обычно разговаривают на русском языке, составляют 5,0% от их общей численности.

Молдовани, Карл, молдовани — мешканці найменшої і (тоді, в 2004 році) найбіднішої країни в Східній Європі мають більше самоповаги і національної гідності ніж хохли.

Але з 2004 року багато води спливло. Тепер вже не Молдова, а Україна — найбідніша країна Європа (та й не тільки Європи). А що ж молдовани? А молдовани їздять в ЄС без віз і мають право купувати зброю. Бо громадяни. Не раби, не худоба.

Української стало трохи більше в ресторанах і на транспорті, в медіа незмінно домінує російська

Української стало трохи більше в ресторанах і на транспорті, в медіа незмінно домінує російська

Тобто, в суспільних відносинах громадяни починають більше користуватись українською, а мас-медія, при повному ігноруванні цього факту владою, продовжують русифікувати населення.

Особисто я бачу в цьому договорняк — як і в цькуванні Свободи і в той же самий час співпраці з ригами (типу голосування за прокурора, за зміни в Конституцію, зливу їм деяких округів — особливо показовий тут 45-й округ Звягільського

Засади мовної політика за Скрипником

Почав читати у відпустці «Українська мова у XX сторіччі: історія лінгвоциду» — збірку документів, опубліковану Києво-Могилянкою.

Не художня література, не легке чтиво, але деякі речі досить цікаві.

Одна з них — виступ Скрипника на якійсь там культурно-освітній конференції, де він проголошує засади мовної політика в освіті в УРСР часів коренізації.

Основних принципів небагато.

Щодо мови в освіті

1. Діти повинні починати навчання тією мовою, якою вони володіють, щоб краще розуміти, чому їх навчають. 
2. Діти потрібно навчити мові їх національності та державним мовам УРСР та СРСР.
   

Тобто, наприклад, українські діти починають вчитися українською, далі їм дають російську другою. Росіянизовані українці починають вчитись російською, далі їм дають українську. Росіянизовані євреї починають вчитись російською, далі — ідиш, далі — українська.

Щодо національних автономій

1. В місцях компактного проживання народів створюються національні автономії, навіть щонайменшого рівня — аж до окремих сільрад (наводиться приклад шведської сільради на Херсонщині та негритянської сільради в Абхазії) 
2. Ці автономії можуть включати в себе інші національні автономії 
3. Всі нації, включно з титульною, — рівноправні.
   

З цього виходить, що, наприклад, польській район може мати українську сільраду, мешканці якої повинні мати такі самі права, як мешканці польської сільради в українському. Хоча титульна нація в УРСР — українці. Також були створені національні російські райони, хоча російська мова — державна в СРСР.

За великим рахунком, принципи розроблені тоді виглядають розумними і зараз, через майже сто років. На жаль, в реальній історії всі ці напрочуд демократичні ініціативи хоча й почали втілюватись, але були дуже швидко згорнуті. Скрипник скінчив життя самогубством, його політика була названа «націоналістичним збоченням», його послідовники — репресовані, національні райони — розформовані, а їх населення часом ще й депортоване.

Генофонд слов'ян

В принципі, нічого неочікуваного.

За аутосомними маркерам українці близькі родичі білорусів та поляків, чехи та серби — десь поруч, але ближче до південних, росіяни — десь серед мордви та фінів.

За Y-хромосомою ми в одній хмарі з південними білорусами та південними росіянами. Північні — зрозуміло де.

За мітохондріальною ДНК в цілому малюнок схожий.

В підсумку

Близькість нас та поляків відбиває спільне походження східних та західних слов'ян. Південні росіяни, які, як і південні білоруси, дуже близькі до нас фактично є нашими росіянізованими родичами. Північні та центральні росіяни — фактично слов'янізовані угро-фіни та балти.
Близькість угорців до сусідніх слов'ян відбиває асиміляцію ними слов'ян Паннонської рівнини.
Близькість сербів та хорватів до галичан та західних слов'ян відбиває давні міграційні процеси (див. паралелі серби — сорби, хорвати — білі хорвати).

Інфографіка зі статті Как складывался генофонд славян и балтов

Нова ширка

Кілька разів за останню добу чув аргумент, що, мовляв, не потрібно ліпити спільне голосування БПП+НФ з жопоблоком до ширки, бо, мовляв, це чисто ситуативне голосування і взагалі там і без ригів голосів вистачило. Брехня. По-перше, ригі — це не тільки оппоблок, а ще й всякі там відродження, як рахувати всіх ригів — то ні, не вистачило б. БПП+НФ тупо прокидали своїх партнерів по коаліції на користь «ширки». По-друге, це ж не перше «ситуативне» голосування. Я бачу, що багато хто забув, але те ж саме було з голосуванням за нового прокурора. Тоді проголосували БПП+НФ+Батьківщина, проти були Самопоміч і Ляшко. Корочє, по ключовим питанням ригі голосують синхронно з БПП+НФ. Так, по факту — це ширка, яку (ще) не оголошують офіційно, щоб втрачати рейтинги перед черговими виборами. В підсумку ми маємо найгірший сценарій з можливих. БПП плюс НФ плюс залишкі ригів почали виконувати функції нової партії влади (як колись ПР та ЗаЄдУ), в якій ніхто ні за що не відповідає, але всі щось отримують за тушкування. Влада в парламенті узурпована. Виконавча влада узурпована. Адмін-ресурс узурповано. Конституція міняється, як заманеться. Медія монополізовані. Політичні конкуренти перемазані в лайні. Добром це не скінчиться.

Історія однієї книги, яка потрохи переходить в політичний памфлет

Почав читати «Дерев’яна монументальна архітектура Лівобережної України» Стефана (Степана) Таранушенка видавництва Савчука. Майже дев'ятсот сторінок формату A4, сотні креслень та ілюстрацій. Але цікавий не тільки вміст книги, а також її історія.

Таранушенко закінчив історико-філологічний факультет Харківського Університету в 1916 році. Ще студентом він зацікавився дерев'яною народною архітектурою і в літні вакації 1913-15 років почав займатись вимірюванням дерев'яних церков Харьківщини. Війна та повоєнне лихоліття перервали його роботу, але дала час підготуватись до великого систематичного дослідженння дерев'яних церков всього Лівобережжя в 1927-32 роках.

Ця робота була нагло прервана: в 1933 році Стефана Андрійовича було заарештовано. На щастя, він отримав «лише» п'ять років і вцілів. В 1939 навіть зміг навідатись до Харкова, але постійно перебувати в Україні йому було заборонено аж до 1953 року. Був реабілітований 1958.

Доки Таранушенка не було в Києві, його архів зберігався у його друга, архітектора Жукова. В 1939 Жукова було вбито бандитами. Архів виявився «нічийним», частина матеріалів розійшлася по різним установам, частина зникла. Ще одного удару завдала війна: знов частина архіву була знищена або розпорошена.

В 1953 році Таранушенко вже в Києві починає обробляти результати своїх довоєнних досліджень. З кінця 1950-х, вже реабілітований, навіть потрохи публікується.

В 1970-му було підписано договір з видавництвом «Будівельник» на публікацію головної праці всього життя — «Дерев’яна монументальна архітектура Лівобережної України». Книга вийшла тільки в 1976-му — в рік смерті автора, значно скороченою та перекрученою. Вона схудла в два рази: була вилучена занадто палка передмова автора (рецезенти радили для такої «слизкої» теми як сакральна архітектура віддати передмову на написання якомусь «професійному» атеїсту), значна частина авторської аналітики та дві третини описаних об'єктів.

В 2012 році вийшло аматорське видання від Харківського приватного музею міської садиби з купою принципових помилок (переплутані чи невірно надані ілюстрації, пропущені схеми тощо).

І нарешті в 2014 році, через сто років після того, як Таранушенко почав свої дослідження, у Савчука накладом всього в 150 примірників виходить вся монографія в авторській редакції з сучасними додатками і передмовами, оформлена і редагована професіоналами.

Таранушенко — не єдиний, хто цікавився народною дерев'яною архітектурою Лівобережжя. В передмові до книги наведені ще декілька прізвищ:

• Федор (Теодор) Ернст — заарештований в 1933, розстріляний в 1942 
• Микола Таранушенко — заарештований в 1934, розстріляний в 1938 
• Данило Щербаківський — на відміну від брату не поїхав в еміграцію і зрештою покінчив з собою в 1927 
• Дмитро Дяченко — заарештований в 1941, загинув в тюрмі в 1942.
  

На кінець 19-го — початок 20-го сторіччя на Лівобережжі було кілька тисяч церков. Значна частина з них була дерев'яними. Безпосередньо Таранушенко провів вимірювання 75 церков, а всього в книзі їх наводиться 181. Більша частина з них не вціліла: з описаних у книзі наразі залишилось лише 16. Зник — був свідомо знищений — цілий пласт нашої культури.

Мандруючи Лівобережжям часто відчуваєш себе в «історичній пустелі» — чого ніколи немає в Галичині. В таких місцях живе і виховується народ без історії. Совками люди стаюсть не тому, що мріють про ковбасу по 2.20 — не має підстав вважати, що у Львові менше люблять ковбасу, ніж в Харкові, — а тому, що не мають, не бачать місцевого коріння. Вся ідентичність, що об'єднує людей на Сході — спільна, нав'язана телевізором, по якому «Гаваріт Масква». «Мой адрес не дом и не улица, мой адрес — Советский Союз». Першотравневе чи Дніпродзержинськ? — Яка різниця, якщо всюду одні й ті самі сталінкі, хрущовки, брєжнєвкі та «абщєпанятний язик». А як немає різниці між Першотравневим та Дніпродзержинськом, то немає її і між Першотравневим та Ростовом, Харковом та Білгородом, Одесою та Новоросійськом.

Саме тому в радянські часи, починаючи з кінця 20-х і зараз Росія методично займається нищенням української культури і нав'язуванням своєї, «общєрускомірской». Це не просто якась там культура, як мода, — сьогодні рок, завтра — диско. Це — ментальний якір, що прив'язує людей або до проекту Україна, або до проекту Росія. І росіяни, на жаль, на відміну від українців, це дуже добре розуміють.

Книга Таранушенка вийшла у серії Слобожанський Світ. В цю серію також входять друга редакція «Музичних інструментів українського народу» Гната Хоткевича, що пролежала в архіві з 1930-х, «Українськи записи» етнографа Мартиновича та інші книги. Цей Світ — світ української Слобожанщини, світ дерев'яних церков, українського барокко, кобзарів, який зараз ми можемо побачити тільки в книжках..

Ви щось там напишете, а мені потім відповідати

Нариси з історії радянської науки

Старші колеги розповідали, що довголітній директор інституту [ НДІ теорії, історії і перспективних проблем радянської архітектури в Києві ] сталініст Григорій Головко своїм підлеглим... категорично забороняв публікувати результати досліджень: «Ви щось там напишете, а мені потім відповідати».

З передмови до сучасного видання монографії Стефана Таранушенка «Дерев'яна монументальна архітектура Лівобережної України»

Москва, Маросєйка

Прийшло кілька книг з видавництва ФОП Савчук [1]. Оскільки ще середина робочого тижня, почав з самої тонкої: Юрій Шевельов «Триптих про призначення України».

Перший есей, «Москва, Маросєйка» було написано Шевельовим до 300-річчя Переяславської Ради в 1954 році в Бостоні. Одна з її тем — українська культурна експансія на Московію в 17-19 сторіччях та її поразка.

Коли я читаю ці рядки [2], що написані 60 років назад про події 400-річної давнини, бачу перед очима сьогоднішні дискусії навколо пропозицій Федоріна про російські університети і «підтримку демократії в Росії», про «нормальність» російськомовності і «вишивату», яка, мовляв, тільки заважає примиренню, про амністію і спецстатуси.

Відомо, чим закінчилась для України культурна експансія в Московію, спроба її просвіти на її мові та ігри в «дві Русі». Тим самим закінчиться спроба «хохлов» грати на російському культурному полі і згідно його правил в самій Україні.

Великий і розмашний план культурного завоювання розлогої і військово сильної Москви був задуманий українською інтелігенцією ще із кінця XVI століття. Не без впливу цього плану був спинений рух літературної мови в напрямі наближення її до народної і були відновлені церковнослов’янські первні літературної мови трудами Лаврентія Зизанія, Памви Беринди, а передусім Мелетія Смотрицького. Заради цього плану київська інтелігенція творила міт двох Росій — Малої і Великої [3] — міт, створений передусім на Україні, — і підтримувала теорію політично-державної переємности між старим Києвом і тогочасною Москвою. Заради нього переможець Москви гетьман Сагайдачний пропонував їй союз 1620 року, Лаврентій Зизаній привіз до Москви рукопис свого «Катехізису» 1626 року, Кирило Транквіліон Ставровецький — рукопис свого «Учительного євангелія» 1627 року, а митрополит Петро Могила присилав 1640 року Ігнатія Старушича із пропозицією заснувати в Москві школу — першу школу — силами українського духівництва.

Примітки: 

1. Раджу ознайомитись з книгами видавництва всім, хто цікавиться українською культурою та історією. За малим виключеннями, видавництво займається тим, що реставрує і видає старі архівні матеріали, забезпечує його якісними коментарями, ілюстраціями, показниками, бібліографією, корочє, робить якісні наукові видання. Фактично воно наново відкриває нашу культурну спадщину, яка в іншому випадку б згинула безслідно в архівах:http://savchook.com/
2. Повний текст есеї можна прочитати, наприклад, тут http://www.day.kiev.ua/uk/article/ukrayinci-chitayte/moskva-marosieyka 
3. Так, хоч би як не намагались уникнути цієї теми шкільні підручники, які називають Малоросію «образливим прізвиськом» України, Велику і Малу Русь придумали саме українці. Ця тема добре розкрита в книзі Сергія Плохія «Походження слов’янських націй. Домодерні ідентичності в Україні, Росії та Білорусі» видавництва Критика.

Біг граблями

Нова інфографіка від Ліги в матеріалі «Инфографика: Бег по граблям. Как Украина докатилась до энергетического кризиса». Деякі, хоч і добре відомі факти, змушують замислитись. Наприклад

Імпорт вугілля за попередній місяць:

• з ПАР — 80 тис. т
• з Росії — 50 тис. т
• з окупованих територій — 1500 тис. т

Спроба закупити вугілля в ПАР минулого року призвела до скандалу та кримінальної справи, а імпорт з Росії та окупованих територій — це типу нормально.

Про знищення «санкціонки» тракторами

Пам'ятаю, коли я був маленький, я, хоча вже йшли 90-ті, продовжував читати радянську літературу (бо іншої не було, та й взагалі, я тоді читав все, що бачив перед собою).

Серед іншого читав дитячі радянські журнали «Мурзилка», «Весёлые Картинки» та молодіжний «Костёр», що залишились від старшого брата. Журнали ці, як і все в радянському союзі, були не тільки розважальними, а й виховально-пропагандистськими. Дещо з цієї пропаганди, не зважаючи на свої праві погляди, я засвоїв і прийняв: атеїзм, презирство до забобонів, повага до науки, НТР, повага до чесної праці і до людей, які працюють, повага до хліба і хліборобів, до селян, до тих, хто нас годує. Я досі пам'ятаю одне коротке оповідання, що прочитав, здається, в Мурзилці про пекаря, який підняв з землі булку, якою діти грали в футбол, витер, поцілував її, і розповів дітям скільки в неї було вкладено праці.

Звичайно, це була пропаганда. В радянському союзі квітнуло те, що тоді називали «разгильдяйство», «бесхозяйственность», той хліб міг не вродити, не бути вчасно зібраним, згнити через загальний пофігізм, але дітей намагались виховувати на зовсім інших принципах. Всі знали, як живе номенклатура, але діти читали оповідання про мозолисті руки. Колгосп мало чим відрізнявся від середньовічного феодального володіння з панщиною, але розповідали про поважну працю хліборобів. Радянська наука була джерелом анекдотів, але Стругацькі писали про зовсім інше. Союз постачав зброю всьому світу, будував міжконтинентальні ракети, вводив війська в сусідні країни, але на словах завжди боровся за мир. Він винищував малі народи та асимілював великі, а розповідав про інтернаціоналізм.

Хоча Союз і розвалився, коли пропаганда вже занадто віддалилась від реальності, але — хоча і минуло вже багато років — значна частина населення і досі пам'ятає саме той совок з журналу Мурзілка, на який і молиться, а не черги, дефіцит, азербайджанській чай, «кавовий» напій, білі гіркі плитки невідомого походження, схожі формою на шоколадні, газети замість туалетного паперу, холодильники-трактора, пральні машинки зі світу steam pank та інші соцреалістичні радощі.

Пізній Радянській Союз намагався виглядати пристойно, пристойніше, ніж він був насправді.

Тому, на жаль, вимушений визнати, що я помилявся, коли вважав, що сучасна Росія будує пародію на Радянській Союз. Такого просто не могло бути в Совдепії. Не могли на одній сторінці Мурзілки писати про пекаря, що цілує підняту з землі булку, а на другій — про спалення м'яса від клятих буржуїв. Те, що зараз будує Росія має зовсім іншу назву

Обыкновенный фашизм

Питання до МЕРТ

Залишив запитання до МЕРТ. Подивимось, чи буде — і яка — відповідь.


В мене є питання щодо однієї конкретної державної компанії.

Є в нас одна державна компанія, НАЕК Енергоатом, яка відноситься до стратегічних підприємств і не може бути приватизована. Тариф на атомну електроенергію, який встановлюється державою, зараз найнижчій серед усіх — біля 40 коп / кВт-год, що майже в два рази нижче ніж середня ціна електроенергії — біля 80 коп / кВт-год, — що її закуповує ДП Енергоринок, який є монополістом, посередником між виробниками та споживачами електроенергії.

Різниця між середнім тарифом і тарифом АЕС — це фактично гроші, якими державне підприємство НАЕК Енергоатом субсидує інших виробників електроенергії — переважно недержавних — це перш за все ТЕС та СЕС, причому останні хоч і практично не виробляють електроенергії (<1% загальної виробітки), але завдяки тарифу, що в 20(!) разів перевищує тариф АЕС отримує половину цих грошей.

В абсолютних цифрах сума викачування грошей з державного підприємства становить десятки мільярдів(!) гривень щорічно.

Між тим, більшість енергоблоків в розпорядженні Енергоатому — ще радянські. Термін їх експлуатації потрохи спливає і для кількох з них вже був продовжений, але зрозуміло, що в середньостроковій перспективі їх доведеться потроху відправляти на консервацію. Грошей же на добудову нових енергоблоків Енергоатом немає — бо половину свого обороту (навіть не прибутку!) витрачає на субсидіювання теплової та «зеленої» генерації.

Чи усвідомлює шановне міністерство що:

1. Через систему дискримінаційних тарифів, держава щорічно витрачає на субсидії тепловикам / «зеленим» кілька десятків мільярдів гривень (сума порядку бюджету Міноборони держави, що, — добре, не воює, а просто «веде АТО») грошей державної компанії НАЕК Енергоатом не даючи ніякого звіту громаді, платникам податків, що до ефективності цих витрат? 
2. Що з часом, коли енергоблоки відправляться на консервацію, що неминуче, нічим, окрім теплової генерації замінити їх буде неможливо і тоді нам доведеться йти на поклін до Росії, просити продати нам газ та вкрадене на Донбасі вугілля? 
3. Що при цьому тарифи на електроенергію неминуче доведеться підвищувати — бо атомна в нас найдешевша, що найгіршим чином позначиться на нашій важкій промисловості, на комунальних видатках з сімейних бюджетів, на бюджеті (через субсидії, збільшення прожиткового мінімуму тощо)? 
4. Що при цьому всьому, десятки мільярдів, витрачені на субсидіювання «альтернативщиків», це гроші, які ми вклали в іноземних виробників обладнання для сонячних ТЕС. Ефективність використання таких «інвестицій» (в лапках — бо справжні інвестиції — це гроші які повертаються з прибутком), така сама як в спробі стимулювати автомобілебудування закупівлею мерседесів для Верховної Ради? 
5. Що гроші, витрачені на субсидіювання теплової генерації, це фактично гроші, яки витрачені на поглиблення нашої залежності від імпорту енергоресурсів?

Відповідь

Дякуємо за коментар. Наскільки нам відомо, Міністерство енергетики знає про ці проблеми і наразі в міністерстві готується стратегія розвитку енергетики, яка має відповісти, в тому числі, і на проблеми, що ви піднімаєте в коментарі.

Томек Вільмовський

Іноді я купую дитячі (ну як дитячі — для підлітків та юнацтва) книжки та читаю потрохи на ніч — щоб заспокоїти нерви без алкоголю та й просто дочитую, що не встиг в дитинстві. 

Нещодавно купив на Петрівці одну таку, що «не встиг» (бо в свій час спробував читати занадто малим і вирішив, що нудна) — Томек у країні кенгуру польського письменника Альфреда Шклярського видавництва Астролябії. Прочитав дві сторінки і зрозумів, що книжка мені сподобається: Все починається з того, що головний герой, Томек Вільмовський, вчиться в варшавський школі в час, коли Польщу окуповано росіянами (1902 рік). Його батько, як «політичний» вимушений був покинути Польщу, щоб не вислали до Сибіру. В школі не тільки викладають російською, а й забороняють між собою спілкуватись польською, також примушують вчити російську історію, яка полякам м'яко кажучи до фєні. Оскільки школяри занадто «бунтівні» — не хочуть розмовляти російською між собою і взагалі щось не надто вєрнаподданиє, їм виписують з Росії нового вчителя географії — по сумісництву алканавта. Гарна книга.

Стабільний курс — риндець економіці

Електорат молиться на стабільний курс, політики замість займатися просвітою електорату, моляться на нього. В результаті зі всіх стратегій НБУ обирає найгіршу — утримання курсу за рахунок кредитів та адмінзаходів з катастрофічними девальваціями, коли це перестає працювати. Ставка 30% тому, що при такому підході єдине, що вигідно робити в цій країні — це взяти десь гривну, перевести в бакс і дочекатись чергової катастрофічної девальвації. Ось і роблять щоб взяти гривну було не дешево. На те що це вбиває економіку всім насрать. Головне — курс стабільний, електорат задоволений. А пи%ць в економіці можна пояснити світовою кризою та війною.

Віталя-гречкосій

Телефонний дзвінок вранці. Доброго дня, вас вітає диспетчерська міста Києва. Чи є в вас час. — Так, є. — Шановний бла-бла-бла хочемо повідомити, що поруч з вашим будинком за адресою бла-бла з ініціативи Мера Києва Віталія Кличка встановлено пункт продажу соціального хлібу. Завдяки цій ініціативі Мера Києва Віталія Кличка ви маєте можливість купувати хліб за найнижчими в країні цінами. Далі починається «опитування», з яким мене діставали вже раніше, коли я телефонував у диспетчерську повідомити, що в мене 150 В у розетці:

Який з заходів, що їх здійснює мер Києва Віталій Кличко ви вважаєте найважливішим:

1. щось там про пільговий проїзд
2. щось там про точки продажу пільгового хлібу
3. заборону підвищення тарифів
4. знесення МАФів
5. і ще один, який я не запам'ятав, такого ж типу.

Оскільки дівчина в диспетчерській ні в чому не винна і не вона придумала це, то їй я відповів без матів, що не підтримую жодного.

Але ж блядь засунути свою йобану популістську передвиборчу агітацію в диспетчерську, яка і так не встигає розгребтися з заявками, влізти в кожну дірку, при тому ще й за мої гроші — бо з моєї комуналки живуть всі ці диспетчерські — це Віталіка вистачило, а, скажімо, зробити дорогу в нашому дворі чи прокласти нарешті нормальний кабель, замість того, що з ним регулярно проблеми, — то це занадто мала справа для мера цілого Києва.

Ця херня — це ще гірше, ніж гречка. Бо гречку кандидати купують за свої, а політичною рекламою через диспетчерські чесний Віталя займається за мої гроші. Чим це відрізняється від мітингів комунальників, які проводили риги?

Стаття 364. Зловживання владою або службовим становищем

карається арештом на строк до шести місяців або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, із штрафом від двохсот п’ятдесяти до семисот п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та зі спеціальною конфіскацією.

Статистика на малій виборці

Їздив нещодавно на Західну у відпустку. Сиджу переглядаю, що нафоткоў. Серед іншого: церкви. Більшість — пам'ятки архітектури, деякі — просто проходив поруч і вирішив сфоткати. Спеціяльно по конфесіях не вибирав.

Статистика по Волині:

• УПЦ МП — 9
• УПЦ КП — 4
• Римо-католики — 4
• УГКЦ — 1
• Належність не нагуглилась — 3.

І це типу суббандерівський регіон, і воюємо ми з Москвою. Сумно.

Корупція системна та несистемна

Чим відрізняється системна корупція (тут варто згадати один з сенсів цього слова: порча, гниття, розкладання, руйнування) від несистемної та чому в нас все погано і з такими рехворматорами краще не стане? Несистемна корупція — це коли хтось бере хабар. Я не вірю в святі народи, хабарі беруть і в Гамериці, і в Швецарії, та де завгодно. Системна корупція — це коли приймаються такі закони та таким чином здійснюється керування державою, щоб максимально розширити корупційне поле, на якому пасуться чиновники. В чому біда такої корупції? Щоб примусити бізнес порушити закон та відкупитись хабарем (насправді ж це дуже геморойно для нього, кому цікаво піти під суд? кому воно потрібно возитись з чорним налом?), приймаються такі правила гри, що інакше ніяк. Таким чином зрубивши мільйонний хабар чиновник завдає шкоди ще на десять.

Наше завдання у тому, щоб захищати себе

Каха Бендукідзе про українську мову в освіті (насправді, про грузинську, але нас це так само стосується).

К.Б.: ... Наступного дня [8 серпня 2008 року] вже стало ясно, що почалася війна. Серйозні втрати. У мене в голові зародилася думка: в університеті [Вільний Університет в Тбілісі, що його заснував Каха] повинні викладати грузинською мовою, тому що потрібно вижити. Для мене кінець історії не настав. Земля не вкрилася ліберальними ринковими демократіями, що в процесі глобалізації дедалі більше зближуватимуться. Глобалізована освіта відповідає завданням глобалізованого світу, а наше завдання — nation building, полягає не лише в тому, щоб розвивати науки, мистецтво, ремесла, але й у тому, щоб захищати себе. Перед таким же завданням сьогодні стоїть і Україна. Це була емоційна річ, можливо, пов'язана з високою температурою [Каха саме тоді хворів на грип]... Але тоді мені здалося і відтоді ця думка не мене покидає, що освіту треба давати грузинською мовою.

В.Ф.: Усю чи частково?

К.Б.: У різних сферах різну частину. У математиці ти даєш освіту мовою математики. В аспірантурі я навчався з математиком зі Львова, який казав, що арифметику знає українською, вищу математику — російською, а топологію — англійською, і думає про них відповідними мовами.

Дуже важливо, щоб жив національний контекст, бо це один з компонентів, з яких виникає поняття Батьківщини. Воно ж складається з дуже простих речей — вулиці, якою звик гуляти, друзів, з якими грався в дитинстві, знайомих запахів. Мова теж частина цього.

Візьмемо, умовно кажучи, artes liberales. Ми хочемо, щоб ті, хто вивчає «вільні мистецтва» робили щось для грузинської свідомості. Якщо ви викладаєте artes liberales англійською, то випускники будуть добре володіти латиною, давньогрецькою та англійською мовами, але ви віддаляєте їх від грузинського життя. Тоді грузинська мова є лише мовою побутового спілкування: «Дай кави», «Налий води», «Погуляй».

З книги-інтерв'ю Володимира Федоріна «Ґудбай Імперіє. Розмови з Кахою Бендукідзе»

Про те як працюють українські «еліти» та «політікум»

Про те як працюють українські «еліти» та «політікум».

Схема «Укрекоресурс», про яку йдеться нижче, була(?) ліквідована 18 березня 2015 року, пройшло пів року після звільнення Павла Шеремети, рік після Майдану (знак питання тут тому, що про неї розповідав і екс-міністр Шевченко також зовсім недавно; не все ліквідували?).

П.Ш.: Насправді, ця схема виникла на найвищому рівні в 2008 році.

К.Б.: А скільки там акумулювали грошей?

...

К.Б.: Сотні мільйонів гривень?

П.Ш.: Так.

В.Ф.: 2008 рік — це уряд Тимошенко. І після зміни влади ця схема продовжила служити, але вже регіоналам. Як, власне, я і описую.

Я ніколи не міг зрозуміти, чому Тимошенко не посадили за реальну корупцію? Моя гіпотеза — щоб не розкривати схем, якими почали користуватися її наступники.

З книги-інтерв'ю Володимира Федоріна «Ґудбай Імперіє. Розмови з Кахою Бендукідзе»

Хіба це треба якось регулювати?

В.Ф.: Чи не наступаєте ви тут на російськи граблі? Фурсенко [російський міністр освіти і науки], можливо, і не правильно чинить, що воює з псевдовишами, але...

К.Б.: А що таке псевдовиши?

В.Ф.: Філія МДУ в Урюпинську, єдине завдання якої — видавати «корінці» про вищу освіту.

К.Б.: Не треба з нею боротися. Хоча за результатами акредитації ми закрили досить багато таких вишів. Питання в тому, чи можна мені завадити щось вам розповісти? Хіба це треба якось регулювати?

В.Ф.: Я вважаю, що таке регулювання необхідне, якщо в результаті ви видаєте мені диплом державного зразка.

К.Б.: Ви промовили ключове слово — диплом державного зразка. Що це таке і навіщо він потрібен?

В.Ф.: Це певний гарантований державою кваліфікаційний мінімум.

К.Б.: Для чого він потрібен?

В.Ф.: Щоб улаштуватися на роботу в певні структури.

К.Б.: Державні?

В.Ф.: Державні, квазідержавні.

К.Б.: Тобто, держава сама створила потребу в цьому папірці. Можливо, в консерваторії треба щось виправити?

Держава каже: на цю посаду може влаштуватись тільки людина з квиточком. Квиточок видають отам, правила видачи ось такі, тому будемо «мочити» всіх, хто ці квиточки неправильно видає. Навіщо? Дуже цікаво.

З книги-інтерв'ю Володимира Федоріна «Ґудбай Імперіє. Розмови з Кахою Бендукідзе»

Пострадянський бізнесмен міг сприйняти таке однозначно: це пояснення для лохів

— Як ви в Грузії стимулюєте економіку? — запитав Порошенко.

— Ми податки знизили, — відповів Бендукідзе.

— Ні, ну це ясно, — відмахнувся міністр, який саме готувався підвищити мито для імпортерів автомобілів: створений Порошенком завод «Богдан» мав величезні проблеми зі збутом. Про свою податкову реформу грузини сурмили на весь світ, а пострадянський бізнесмен міг сприйняти таке однозначно: це пояснення для лохів.

— Але насправді — як стимулюєте? — повторив Порошенко.

Каха лише руками розвів.

З книги-інтерв'ю Володимира Федоріна «Ґудбай Імперіє. Розмови з Кахою Бендукідзе»

Якщо опозиція отримує бажаний результат на парламентських виборах і нічого не може змінити, це не опозиція

Якщо опозиція отримує бажаний результат на парламентських виборах і нічого не може змінити, це не опозиція. Це називається «надурили виборців»

Арсеній Яценюк, 17 травня 2012 року

Цитата з книги-інтерв'ю Володимира Федоріна «Ґудбай Імперіє. Розмови з Кахою Бендукідзе»

Як почалася Перша світова війна (з нагоди освяченя православними сербами пам'ятника Гаврилі Принципу)

Якщо хтось забув, як почалась Перша світова війна (тоді її називали просто Світова війна), яка стала найкровопролитнішою війною в історії Європи на той час, то я нагадаю, тим більш що радянська і сучасна російська історіографія, що її наслідує, — а більшість в нас навчались в радянських та пост-радянських школах, — спотворила історію навколо цього. Я просто розповім про декілька важливих на мою думку фактів, які вони свідомо спотворила.

По-перше, ким був той Фердинанд, спадкоємець австро-угорського престолу і чому його вбили?

Фердинанд, як не дивно це буде декому чути, бо ж це замовчували радянські підручники, вважався представником прослов'янської партії. Слов'яни Австро-Угорщини плекали надію, що з часом ця людина трансформує двоєдину монархію в триєдину і надасть слов'янам тих самих прав, що їх отримали в 1848-му угорці. Звичайно, сама думка про існування по-справжньому європейській країни, хоч би там як радянські підручники не наголошували на її відсталості (хто б говорив, до речі), де слов'яни отримали б рівні права з титульною нацією була ненависна поборникам Російського імперського проекту, яки проголосили Росію та росіян виразниками інтересів всіх слов'ян, та поборникам скалькованого з нього сербського імперського проекту. Тому його і вбили, за любов до слов'ян, фактично (була вона справжньою, чи її придумали романтичні слов'янські проімперські кола — то вже інше питання), за те, що міг зробити з нас беззаперечних європейців (тут в якості ілюстрації повинні бути фотографії Львова та Чернівців, які були розбудовані саме в бабці-Австрії).

По-друге, як вбивство переросло в кровопролитну війну?

Радянська історіографія розповідає нам, що германські імперіалісти давно хотіли війни і коли сталося вбивство, Австро-Угорщина, що її підбивала Німеччина, свідомо поставила Сербії неприйнятний ультиматум. Таким чином винуватцем проголошували виключно німців. Кожен може знайти в інтернеті той ультиматум і прочитати той єдиний пункт, що його не прийняли серби, про який радянська історіографія згадувала як «неприйнятний», але текст не наводила. Там йдеться про допуск представників Австрії до розслідування злочину. Все. Чи був він неприйнятним? Звичайно, ні. Це як назвати, наприклад, допуск представників Нідерландів до розслідування того Боїнгу неприйнятним. Чому ж Сербія його не прийняла? Тому, що за нею стояла Росія. Бо, як було всім тоді зрозуміло і як показали подальші події, в двобої між Австрією та Сербією у сербів шансів не було.

Після неприйняття ультиматуму, почалась війна. Хоч би що там не розповідала нам радянська пропаганда, розв'язала її Росія та Сербія. Внаслідок цієї війни пали чотири імперії (Германська, Австро-Угорська, Російська, Османська), а народи, що їх населяли вирішили, що «нація — понад усе», бо ж Світова війна це їм довела. Внаслідок цього вся Східна та Центральна Європа стали фашистськими в міжвоєнний період. Принижена Німеччина почала шукати реваншу, виникший Радянський Союз почав шукати Світової Революції, тобто дякуючи сербам та росіянам ми і отримали двадцяте сторіччя, яке прозвали Жахливим.

По-третє, чи була Світова війна невідворотною?

Радянська історіографія любить розповідати, що внаслідок зростання протиріч між імперіалістичними державами, на доказ чого наводяться чисельні «інциденти», що мало не переросли у війну, війна так чи інакше почалася б раніше чи пізніше. Насправді ж, чисельні «інциденти» та локальні війни на кшталт Балканських тільки доводять стійкість тогочасного світового порядку, у Антанти та Центральних Держав була купа можливостей розпочати війну, але кожного разу в останній момент вони відвертали. Тільки нагле вбивство спадкоємця престолу та фактична відмова його розслідувати спромоглися розпалити це багаття. До того ж тоді Європою поширювались «ліві» думки, з точки зору соціалістів війна була братовбивчою, ще невідомо, з часом це призвело би до сильного небажання суспільства розпочинати будь-які війни. Світова війна перервала поширення всього цього інтернаціоналізму, внаслідок неї ліві були проголошені зрадниками, винними в поразці, і до влади в Центральній Європі прийшли фашисти, а на уламках Російської Імперії постав збочений мілітаристській Радянський Союз, для якого світова війна була бажаною, як запал Світової Революції, європейський інтернаціоналізм зазнав поразки і відродився тільки за пів-століття.

Історія про те, як крадуть мільярди, а цього ніхто не бачить (продовження)

Ще трохи цифр в продовження попереднього посту.

Знов повернемось до Енергоринку та попередньої декади. Знов наведу цифри зі звіту http://www.er.gov.ua/doc.php?f=3119:

• АЕС продали 2 149 115 МВт-год (60.48%) за 423.4 грн/МВт-год
• ТЕС продали 1 082 883 МВт-год (30.47%) за 849.87 грн/МВт-год
• ГЕС продали 157 278 МВт-год (4.43%) за 921.79 грн/МВт-год
• Зелені продали 36 220 МВт-год (1.01%) за 6792.98 грн/МВт-год

Тепер подивимось, як функціонував Енергоринок два роки назад, до війни, до того, як ми вимушені були почати економити газ та вугілля http://www.er.gov.ua/doc.php?f=2838:

• АЕС продали 1 736 189 МВт-год (38,98%) за 218,52 грн/МВт-год
• ТЕС продали 2 032 949 МВт-год (45,64%) за 703,60 грн/МВт-год
• ГЕС продали 472 135 МВт-год (10,60%) за 171,20 грн/МВт-год
• Зелені продали 42 099 МВт-год (0,95%) за 2795,69 грн/МВт-год

Середня ціна тоді була 491.90, Енергоатом дотує інших учасників на 474.5 мільйонів, державні ГЕС дотують інших на 151.4 мільйонів, отримують ці субсидії переважно Ахметівськи ТЕС (430 мільйонів) та «зелені» (97 мільйонів).

Здається, якщо рахувати в баксах, то крали менше, так? Ні. Зверніть увагу, в цій декаді Енергоатом поставив 2 149 115 МВт-год замість 1 736 189 МВт-год два роки назад (на чверть більше!) при тому що сумарне виробництво зменшилось з 4 453 811 до 3 553 393 (на п'яту частину, внаслідок падіння ВВП та втрати Донбасу). Що це означає? А означає це, любі друзі, те, що в нас роками крали гроші закуповуючи дорожчу електроенергію у приватних ТЕС Ахмєтки замість дешевої електроенергії державного Енергоатому. Порівнявши данні за ці дві декади, можна побачити, що крали в нас як мінімум 413 ГВт-год в декаду, що складало (я порахував різницю між тарифом АЕС та Ахметівським в той час) 200 мільйонів гривень, які йшли в кишеню Ахмєткє та на закупівлю газу у Росії та вугілля у ми-вас-всєх-кормім-Донбасу.

Історія про те, як крадуть мільярди, а цього ніхто не бачить

Будь-якій людині зрозуміло: щоб добре керувати підприємством, бізнесом необхідно розуміти, що в ньому відбувається, які доходи, які видатки, що приносить прибуток, а що збиткове. Коли ж справа стосується держави, то, як ми бачимо, реальні доходи та видатки завжди намагаються приховати. Чому? Тому що з прихованого простіше вкрасти бо ж бюджет — не сейф, звідти гроші так просто не візьмеш, зате можна їх «просрати» виплативши зайві гроші «своїм» контрагентам — і ось тут ми вже розуміємо, навіщо приховувати видатки: щоб не було видно, де ж крадуть.

І велика біда в тому, що вкравши гривню таким чином просруть ще десять. Тобто шкода навіть не від самої корупції, а від її наслідків.

Це була лірика. Тепер факти.

Найдешевша електроенергія, з тих, що доступні Україні — це атомна. Але в неї є кілька суттєвих недоліків (мова йде саме про ті АЕС, що зараз працюють в Україні, а не про атомну енергетику взагалі):

• Вона погано переносіть зміну потужності, тому для компенсації піків її варто використовувати у зв'язці з ТЕС / ГЕС. Особливо зручні в цьому плані ГЕС—  воду можна спускати коли завгодно, на жаль, їх потужність не дуже велика.
• Вона не покриває все енергоспоживання, кількість реакторів обмежена і ми не можемо спалити додатковий уран, тобто так чи інакше ми примушені використовувати й більш дорогу електроенергію з інших джерел

Переходимо до цифр

Відкриваємо аналіз цін на ДП Енергоринок за попередню декаду http://www.er.gov.ua/doc.php?f=3119 і дивимось:

• АЕС продали 2 149 115 МВт-год (60.48%) за 423.4 грн/МВт-год
• ТЕС продали 1 082 883 МВт-год (30.47%) за 849.87 грн/МВт-год
• ГЕС продали 157 278 МВт-год (4.43%) за 921.79 грн/МВт-год
• Зелені продали 36 220 МВт-год (1.01%) за 6792.98 грн/МВт-год

Середня ж ціна складає 681.33 за МВт-год. Що це означає? Це означає, що за попередню декаду НАЕК Енергоатом, державна компанія, до речі, субсидувала інших учасників ринку на 554 мільйони гривень з яких 182.5 мільйони отримали ТЕС (більшість яких — Ахметівські), 37.8 мільйонів — ГЕС, а більшу частину, 221.4 мільйони — так звані «зелені» виробники, які виробили трохи більше за 1% загальної потужності.

Я не буду зараз говорити про доцільність субсидіювання "зелених", це тема для окремої розмови, я хочу просто звернути вашу увагу, що державна компанія НАЕК Енергоатом оборот (не прибуток!) якої склав за минулий рік 27.8 мільярдів гривень, з яких 2.85 не були сплачені — це борг Енергоринку Енергоатому (див. http://www.energoatom.kiev.ua/fil…/file/tep_2014_%281%29.pdf ) — щодекади дотує інших, переважно приватних виробників електроенергії більше ніж на пів-мільярда гривень. І немає ніякої дискусії в суспільстві, немає спеціяльної графи в бюджеті, гроші просто тихо уходять. Просто «тариф» такий.

Ворог пересічного українця в цифрах

Ось. Типовий торгаш-спекулянт на Лексусі, представник МАФії, ворог пересічного українця в цифрах.

Оборот: 22500 гривень на місяць. З них:

• Чистий прибуток: 2930 гривень.
• Оплата найманої праці: 9000 гривень в руки (по 3000 кожному з трьох продавців).
• Платежі в бюджет та ПФ: 7210 гривень.
• Платежі контрагентам (електрика, сміття, транспорт): 3350 гривень.

Нерви, ненормований робочий день, робота в вихідні та свята, відсутність оплачуваної відпустки, лікарняного та пенсії додаються як бонус.

Нещодавно держава вирішила, що перед виборами потрібно утримувати курс баксу 12 і на це просрала залишки валютних резервів. Також вона вирішила, що підвищувати тарифи перед виборами — це моветон і просто надрукувала гривень Нафтогазу. Внаслідок цього бакс звалився до 20-25 і тримається там завдяки аграріям і МВФ, купівельна спроможність неіндексованих зарплат зменшилась і цей бізнес був поставлений в ту ж саму позу, що і його клієнти, себто пересічні.

Ви дійсно вважаєте, що цей бізнес, це саме те в нашій державі, що потрібно піддати додатковій рагуляції? Не Нацбанк, не Нафтогаз, а ось саме цього підприємця, який сплачує в бюджет 7210 гривень, купує послуг у контрагентів на 3350 гривень (це не рахуючи товару, тільки додаткові послуги) та створює чотири робочих місця?

На жаль, багато ідей і рецептів, про які говорив Бендукідзе, в Україні підтвердились «від протилежного»

З написаної Томашем Фіалом передмови до книги-інтерв'ю «Ґудбай Імперіє. Розмови з Кахою Бендукідзе» Володимира Федоріна.

На жаль, багато ідей і рецептів, про які говорив Бендукідзе, в Україні підтвердились «від протилежного». Це, одначе, не дає підстав скидати їх з рахунку — навпаки. Я б виокремив п'ять ключових моментів у посланні, що залишив нам Бендукідзе.

1. Реформи слід робити швидко - поки не розтрачено політичного капіталу, поки народ іще не надто втомили труднощі "перехідного періоду" і він готовий жертвувати заради кращого майбутнього.
2. Війна не може і не повинна виправдовувати повільність або бездіяльність уряду. Без радикальних реформ не буде покращення інвестиційного клімату, триватиме втеча капіталу, що зрештою унеможливить фінансування оборонних зусиль. Реформи — це найкоротшій шлях до перемоги. Економічне зростання, що стане результатом реформ, — єдиний спосіб зробити Україну привабливою для власних громадян.
3. Потрібно не боятися називати речі своїми іменами. Державний апарат, успадкований від старого режиму, не здатен реформувати Україну. Це важливо усвідомити і уряду, який, можливо, нарешті почне оновлювати кадри, і громадянському суспільству, яке переконалося в ілюзорності надій на те, що очільники держави самі, без зовнішнього тиску, знайдуть кваліфікованих людей.
4. Міцне громадянське суспільство — це величезна перевага України (Бендукідзе і його соратники часто наголошували, що в Грузії нічого схожого не було). Українці нарешті зрозуміли, що після повалення диктатури громадянська активність не має вщухати. Три місяці на Майдані, рік волонтерства задля захисту Батьківщини — необхідна, але недостатня умова для розбудови нової країни. Безупинну систему DIY, «Зроби сам», слід спрямувати на трансформацію самої моделі державного управління. Це завдання не можна довірити цілковито залежним від корупційних доходів політикам минулої доби. Революція відкрила дорогу до влади некорумпованим фахівцям, але їхня частка в парламенті та уряді досі критично мала. Громадянському суспільству потрібно готуватись до того, щоб на наступних виборах нові люди отримали більшість у законодавчій та виконавчій гілках влади. Концентрація ресурсів на цьому напрямі дасть найбільшу віддачу всім, хто живу в Україні.
5. Як і три роки тому, найважливіша реформа — податкова. У цій точці зійшлося відразу кілька ключових сюжетів. 2014 року Україна на власному досвіді переконалася, що посилення податкового тиску на бізнес, який і так працює «набіло», — це шлях не до процвітання, а в протилежному напрямку. Ставки податків слід знизити так, щоб забезпечити розширення бази платників податків. Але не скоротивши непосильний тягар держвидатків, про який так багато говорив Бендукідзе, розумна податкова реформа не можлива. Щоб закласти надійне підґрунтя для стійкого економічного зростання, Україна конче мусить уже в 2015 році навести лад у державних фінансах.

Блажен муж, що за радою несправедливих не ходить, і не стоїть на дорозі грішних, і не сидить на сиді́нні злорі́ків

Уривок з книги Любомира Белея «Не минаючи ані титли... Лінгвобіографія старослов'янської мови»

Так, показовою може бути історія передачі відомого в українській мові крилатого виразу «блажен муж, що не йде на раду нечестивих», який постав зі старослов'янського «Блажєнъ мѫжь ижє нє идє на совѣтъ нєчьстивыхъ». Перше що впадає в око, — це помилковий переклад старослов'янської форми минулого часу (простого аориста) дієслова формою теперішнього часу української мови, спричинений, очевидно, омонімічністю різних форм дієслова — старослов'янської «иде» та української «іде». Ця похибка з'явилася в українському перекладі, але Іван Огієнко виявив іще одну, суттєвішу помилку, яка трансформує зміст фрази. З'явилась вона ще при перекладі Псалтиря старослов'янською мовою і стосується обґрунтованості використання прийменникової конструкції «на раду» / «на совѣтъ». Іван Огієнко звернув увагу, що старослов'янській формі «на совѣтъ» у грецькій мові відповідає форма не знахідного, а орудного відмінка — «έν βουλγ». Так само форма орудного відмінка вжита і в давньоєврейському оригіналі цього фрагмента Псалтиря. А це означає, що правильний старослов'янський та, відповідно, церковнослов'янський варіант цієї фрази — «Блажєнъ мѫжь ижє нє идєтъ совѣтомъ нєчьстивыхъ», який українською мовою слід перекладати «Блажен муж, що не ходив за радою нечестивих». Цікаво, що за часів царської Росії, як засвідчує І. Огієнко, російський Священний синод «уперто не міняв цього місця, бо воно... відповідало політичним бажанням уряду («совіт нечестивих» — це збори соціалістів, як мене вчено в військовій школі)». 

РеПеЦе таке РеПеЦе. І ці люди ще будуть щось розповідати про канонічність церкви та сувати всім в пику свій синодальний переклад Біблії на якусь синтетичну мову, яка не є ані церковнослов'янською, ані сучасною російською.

Ліра та її мотиви

Придбав нещодавно «Ліра та її мотиви» Демуцького, перевидану до 110-річчя першого видання (1903 рік) харківським видавцем Савчуком, що друкує дуже цікаві та якісно оформлені книги з нашої історії. Взагалі, мене давно тягне серйозно зайнятись музикою, але коли ж це я зберусь...

Вчора мав трохи вільного часу, набрав першу псальму з книги в MuseScore, нічого так звучить, зважаючи на примітивність колісної ліри, для якого була створена мелодія: три-чотири струни, з яких тільки одна веде мелодію, а інші — дають бас і все що з ними можна зробити — це присунути або відсунути їх від смичка.

Ось тут можна послухати

 

Трохи казочок від Міністерства енергетики

Трохи казочок від міненерго (коментар до статті Cтоимость строительства блока АЭС в разы превышает стоимость "зеленой" энергетики: в 4,4 раза – ветровой, в 2 раза – био и в 5 – солнечной)

На строительство современной АЭС по разным оценкам требуется 21-25 млрд евро. Учитывая сроки окупаемости (до 28 лет) и эксплуатации (40 лет), специалисты делают вывод, что уже сейчас не выгодно строить атомные гиганты.

В соответствии со взятыми обязательствами в Украине планируется к 2020 г. довести объемы генерации из возобновляемых источников до 11% в конечном энергопотреблении.

А тепер трохи реальних фактів та математики.

По-перше, подивимось, скільки коштує АЕС? Це, насправді, досить складне запитання, бо незрозуміло, яка АЕС, де її будують тощо. Але для оцінки нам не потрібні точні цифри, достатньо приблизних. Ліземо у вікі до китайців, які зараз масово будують АЕС, і бачимо, що https://en.wikipedia.org/wiki/Ningde_Nuclear_Power_Plant з п'яти ГВт блоків коштує ~70 млрд юаней або ~16 млрд доларів. Про яку це станцію за 21-25 лярдів євро говорить наш міністр, якщо за 16 лярдів доларів будують 5-тиблокову, а наша 6-тиблокова ЗАЕС - найбільша в Європі? Чи це вже пораховано з відкатами та розкраданням? І, до речі, термін експлуатації реакторів вищезгаданої китайської АЕС — 60 років. І, до речі, їх використовують не тільки китайці, але й французи, тобто ні про яку «китайську якість» мова не йде, французи — це вже най-Європа з Європ.

Тобто, нам вже збрехали в кілька разів на вартості АЕС і в півтора рази на терміні експлуатації. Йдемо далі.

Хай Україні не довелося чекати 2020 року, уявимо, що прямо зараз припливли якісь благодійники і побудували нам в Херсонській області сонячну електростанцію на 10% загальної потужності, якою ми замінили 10% потужності втраченої завдяки завершенню експлуатації старих радянських реакторів. Порахуємо, скільки при таких розкладах нам буде коштувати електроенергія.

Вартість кВт-год від СЕС — 12.8 грн, від АЕС — 40 коп, від ТЕС — 80 коп, середня — 80 коп. Якщо замінити 10% потужності за 40 коп, потужністю за 12.8 грн, то середня вартість електроенергії виросте з 80 коп до 2 грн за кВт-год.

Тепер порахуємо, що ж буде, якщо ми, як розумні люди, втопимо благодійників, які приплили подарувати нам СЕС в Чорному морі і замість цього вирішили побудувати на свої гроші китайську АЕС?

За декаду http://www.er.gov.ua/doc.php?c=5 ми зазвичай виробляємо 3.5-5.5 млн МВт-год, тобто 120-200 млн МВт-год за рік (десь повинні бути і точні підсумкові данні, але мені ліньки їх зараз гуглити). На відміну від нашого міністра ми не будемо нічого завищувати і мухлювати, щоб виправдати нашу тезу, порахуємо по мінімуму — 120 млн МВт-год. Якщо ми підвищимо ціну на електрику на 1 грн за кВт-год, так щоб вона була навіть нижчою ніж якби ми прийняли СЕС від благодійників, то за рік заробимо додатково 120 мільярдів гривень, або 5 мільярдів доларів, а за три роки зможемо профінансувати китайську АЕС з п'яти блоків (а це значно більше ніж 10% СЕС від благодійників), яка пропрацює на нас ще 60 років.

Технічні висновки:

1. Нам збрехали про вартість АЕС і завищивши її в рази.
2. Нам збрехали про термін експлуатації АЕС, навівши термін для старих радянських АЕС, які ми будувати не будемо хоча б тому, що реактор ВВЕР - російського виробництва.
3. Нас не попередили про те, що сонячна електрика буде коштувати для нас в 30 разів дорожче ніж атомна і навіть незначна поява її в загальному балансі в разі збільшує середню вартість електроенергії.
4. При всьому при тому, навіть підвищення середньої вартості електроенергії в рази в наслідок будівництва 10% СЕС не компенсує вивід з експлуатації старих радянських АЕС.

Політичні висновки:

1. Як і раніше, серед влади занадто багато людей, що мислять в термінах "освоить". Для них головне щоб держава перерозподіляла якнайбільше грошей і пофігу на економічну ефективність. Бо чим більше перерозподіляєш - тим більше можна вкрасти.
2. В перспективі нам хочуть нав'язати надвисокі тарифи на електроенергію з дотаціями державою домогосподарств через субсидії та / або ДП Енергоринок напряму з бюджету під красивою маркою зеленої та альтернативної енергетики. Навіщо? Див. вище: чим більше грошей через тебе проходить, тим більше можна вкрасти.

Для мільйонів людей війна насправді не закінчилась, аж доки не розвалилась комуністична система

Відкрив сьогодні придбану днями «Друга Світова війна за зачиненими дверима. Сталін, нацисти і Захід» Лоренса Кіза. Не знаю, що там буде далі [UPD: далі нічого цікавово, в цілому книга не варта уваги], але Вступ починається словами, якими варто поділитися:

Як ви гадаєте, коли скінчилася Друга світова війна? У серпні 1945 року, після капітуляції японців?

Що ж, усе залежить від того, як на це подивитись. Якщо вірити, що закінчення війни передбачає прихід «свободи» до країн, які постраждали від нацистської окупації, то для мільйонів людей війна насправді не закінчилась, аж доки майже двадцять років тому не розвалилась комуністична система. Влітку 1945 року для народів Польщі, балтійських та інших країн на сході Європи гніт одного тирана просто змінився гнітом іншого.

Насправді, банальність, яку, на жаль, росіяни зрозуміють тільки після власного Нюрнбергу.

Демократія по-радянські

В школі урочисто й святково, як під час виборів (у нас і агітпункт, і виборча дільниця завжди в школі). У коридорах простелені доріжки, на вікнах квіти, стіл у класі покритий червоною китайкою. Навіть плакат висить у вестибюлі: «Ласкаво просимо!» Тільки не грає гармошка і не працює буфет з пивом, як під час виборів.

Всеволод Нестайко, «Тореадори з Васюківки». У цікавий спосіб забезпечували в СРСР явку на виборах.