Кого швидше почуєш — той і правий

Редагую статтю в вікі про кобзу Вересая, поліз в джерела.

Радянська книжка «Народні співці-музиканти на Україні» 1979 року, що містить розповіді про український народ «який вслід за братськім російським народом» (WHAT?) співав думи проти царату і бла-бла-бла, всякі дебільні твердження типу «І справді І. Кравченко-Крюковський був кращим кобзарем [ніж Вересай]. На його бандурі було двадцять вісім струн, а на бандурі Вересая — лише дванадцять», корочє типова радянська книжка про шароварну культур, наклад — 10000 примірників.

Хоткевич, фундаментальна праця Музичні інструменти українського народу, Друге видання. Пролежала в архівах з 1932 року, була редагована-реставрована сучасними дослідниками і видана в 2012 році. Наклад — 200 примірників.

Прекрасна об'ємна праця Володимира Кушпета, Старцівство: мандрівні співці-музиканти в Україні (XIX - поч. XX ст.). Наклад — 2000 примірників.

І Авакав в лєнті рюкзачить на апщєпанятнам.

Незалежна Україна? Що? Де?? Забудьте. Поки про братській російський народ, вслід якому ми йдемо, буде легше прочитати-почути ніж про Україну, ото буде не незалежна держава, а Хохляндія, провінція у моря.

Молдова і ми

Не спалося. Читав-гуглив та й нагуглив результати перепису в Молдові.

Несмотря на то, что большинство украинцев, гагаузов, болгар родным языком указали язык своей национальности, каждый второй украинец, каждый третий болгарин и каждый четвёртый гагауз обычно разговаривает на русском языке. Молдаване, которые обычно разговаривают на русском языке, составляют 5,0% от их общей численности.

Молдовани, Карл, молдовани — мешканці найменшої і (тоді, в 2004 році) найбіднішої країни в Східній Європі мають більше самоповаги і національної гідності ніж хохли.

Але з 2004 року багато води спливло. Тепер вже не Молдова, а Україна — найбідніша країна Європа (та й не тільки Європи). А що ж молдовани? А молдовани їздять в ЄС без віз і мають право купувати зброю. Бо громадяни. Не раби, не худоба.

Української стало трохи більше в ресторанах і на транспорті, в медіа незмінно домінує російська

Української стало трохи більше в ресторанах і на транспорті, в медіа незмінно домінує російська

Тобто, в суспільних відносинах громадяни починають більше користуватись українською, а мас-медія, при повному ігноруванні цього факту владою, продовжують русифікувати населення.

Особисто я бачу в цьому договорняк — як і в цькуванні Свободи і в той же самий час співпраці з ригами (типу голосування за прокурора, за зміни в Конституцію, зливу їм деяких округів — особливо показовий тут 45-й округ Звягільського

Засади мовної політика за Скрипником

Почав читати у відпустці «Українська мова у XX сторіччі: історія лінгвоциду» — збірку документів, опубліковану Києво-Могилянкою.

Не художня література, не легке чтиво, але деякі речі досить цікаві.

Одна з них — виступ Скрипника на якійсь там культурно-освітній конференції, де він проголошує засади мовної політика в освіті в УРСР часів коренізації.

Основних принципів небагато.

Щодо мови в освіті

1. Діти повинні починати навчання тією мовою, якою вони володіють, щоб краще розуміти, чому їх навчають. 
2. Діти потрібно навчити мові їх національності та державним мовам УРСР та СРСР.
   

Тобто, наприклад, українські діти починають вчитися українською, далі їм дають російську другою. Росіянизовані українці починають вчитись російською, далі їм дають українську. Росіянизовані євреї починають вчитись російською, далі — ідиш, далі — українська.

Щодо національних автономій

1. В місцях компактного проживання народів створюються національні автономії, навіть щонайменшого рівня — аж до окремих сільрад (наводиться приклад шведської сільради на Херсонщині та негритянської сільради в Абхазії) 
2. Ці автономії можуть включати в себе інші національні автономії 
3. Всі нації, включно з титульною, — рівноправні.
   

З цього виходить, що, наприклад, польській район може мати українську сільраду, мешканці якої повинні мати такі самі права, як мешканці польської сільради в українському. Хоча титульна нація в УРСР — українці. Також були створені національні російські райони, хоча російська мова — державна в СРСР.

За великим рахунком, принципи розроблені тоді виглядають розумними і зараз, через майже сто років. На жаль, в реальній історії всі ці напрочуд демократичні ініціативи хоча й почали втілюватись, але були дуже швидко згорнуті. Скрипник скінчив життя самогубством, його політика була названа «націоналістичним збоченням», його послідовники — репресовані, національні райони — розформовані, а їх населення часом ще й депортоване.

Москва, Маросєйка

Прийшло кілька книг з видавництва ФОП Савчук [1]. Оскільки ще середина робочого тижня, почав з самої тонкої: Юрій Шевельов «Триптих про призначення України».

Перший есей, «Москва, Маросєйка» було написано Шевельовим до 300-річчя Переяславської Ради в 1954 році в Бостоні. Одна з її тем — українська культурна експансія на Московію в 17-19 сторіччях та її поразка.

Коли я читаю ці рядки [2], що написані 60 років назад про події 400-річної давнини, бачу перед очима сьогоднішні дискусії навколо пропозицій Федоріна про російські університети і «підтримку демократії в Росії», про «нормальність» російськомовності і «вишивату», яка, мовляв, тільки заважає примиренню, про амністію і спецстатуси.

Відомо, чим закінчилась для України культурна експансія в Московію, спроба її просвіти на її мові та ігри в «дві Русі». Тим самим закінчиться спроба «хохлов» грати на російському культурному полі і згідно його правил в самій Україні.

Великий і розмашний план культурного завоювання розлогої і військово сильної Москви був задуманий українською інтелігенцією ще із кінця XVI століття. Не без впливу цього плану був спинений рух літературної мови в напрямі наближення її до народної і були відновлені церковнослов’янські первні літературної мови трудами Лаврентія Зизанія, Памви Беринди, а передусім Мелетія Смотрицького. Заради цього плану київська інтелігенція творила міт двох Росій — Малої і Великої [3] — міт, створений передусім на Україні, — і підтримувала теорію політично-державної переємности між старим Києвом і тогочасною Москвою. Заради нього переможець Москви гетьман Сагайдачний пропонував їй союз 1620 року, Лаврентій Зизаній привіз до Москви рукопис свого «Катехізису» 1626 року, Кирило Транквіліон Ставровецький — рукопис свого «Учительного євангелія» 1627 року, а митрополит Петро Могила присилав 1640 року Ігнатія Старушича із пропозицією заснувати в Москві школу — першу школу — силами українського духівництва.

Примітки: 

1. Раджу ознайомитись з книгами видавництва всім, хто цікавиться українською культурою та історією. За малим виключеннями, видавництво займається тим, що реставрує і видає старі архівні матеріали, забезпечує його якісними коментарями, ілюстраціями, показниками, бібліографією, корочє, робить якісні наукові видання. Фактично воно наново відкриває нашу культурну спадщину, яка в іншому випадку б згинула безслідно в архівах:http://savchook.com/
2. Повний текст есеї можна прочитати, наприклад, тут http://www.day.kiev.ua/uk/article/ukrayinci-chitayte/moskva-marosieyka 
3. Так, хоч би як не намагались уникнути цієї теми шкільні підручники, які називають Малоросію «образливим прізвиськом» України, Велику і Малу Русь придумали саме українці. Ця тема добре розкрита в книзі Сергія Плохія «Походження слов’янських націй. Домодерні ідентичності в Україні, Росії та Білорусі» видавництва Критика.

Блажен муж, що за радою несправедливих не ходить, і не стоїть на дорозі грішних, і не сидить на сиді́нні злорі́ків

Уривок з книги Любомира Белея «Не минаючи ані титли... Лінгвобіографія старослов'янської мови»

Так, показовою може бути історія передачі відомого в українській мові крилатого виразу «блажен муж, що не йде на раду нечестивих», який постав зі старослов'янського «Блажєнъ мѫжь ижє нє идє на совѣтъ нєчьстивыхъ». Перше що впадає в око, — це помилковий переклад старослов'янської форми минулого часу (простого аориста) дієслова формою теперішнього часу української мови, спричинений, очевидно, омонімічністю різних форм дієслова — старослов'янської «иде» та української «іде». Ця похибка з'явилася в українському перекладі, але Іван Огієнко виявив іще одну, суттєвішу помилку, яка трансформує зміст фрази. З'явилась вона ще при перекладі Псалтиря старослов'янською мовою і стосується обґрунтованості використання прийменникової конструкції «на раду» / «на совѣтъ». Іван Огієнко звернув увагу, що старослов'янській формі «на совѣтъ» у грецькій мові відповідає форма не знахідного, а орудного відмінка — «έν βουλγ». Так само форма орудного відмінка вжита і в давньоєврейському оригіналі цього фрагмента Псалтиря. А це означає, що правильний старослов'янський та, відповідно, церковнослов'янський варіант цієї фрази — «Блажєнъ мѫжь ижє нє идєтъ совѣтомъ нєчьстивыхъ», який українською мовою слід перекладати «Блажен муж, що не ходив за радою нечестивих». Цікаво, що за часів царської Росії, як засвідчує І. Огієнко, російський Священний синод «уперто не міняв цього місця, бо воно... відповідало політичним бажанням уряду («совіт нечестивих» — це збори соціалістів, як мене вчено в військовій школі)». 

РеПеЦе таке РеПеЦе. І ці люди ще будуть щось розповідати про канонічність церкви та сувати всім в пику свій синодальний переклад Біблії на якусь синтетичну мову, яка не є ані церковнослов'янською, ані сучасною російською.

«Запій»

Цікаво, що в російській мові, щоб позначити, що якась дія відбувається із захватом, з великим ентузіазмом тощо говорять: запоем, взахлеб, с упоением. Доволі специфічна лексика.. До речі, в корпусі української мови слово запій зустрічається в сучасній літературі, але його немає у класиків. Також воно відсутнє у Грінченко та в семитомному етимологічному словнику.

Я як двину її (собаку) зо всього маху навідлі бичем по морді, так вона на місці й перекрутилась

Сьогодні з дружиною зацікавилися, чи є слово двигун калькою з російської? Виявляється — ні. Багато слів з коренем двиг є як в етимологічному словнику, так і у словнику Грінченка. Судячи з нього слова з коренем двиг відрізняються від слів кореню рух відсутністю цілі, напрямку тощо. Двигатись — це трястись, дрижати, колихатись тощо. Рухатись — ну, це рухатись. Ще одна цікавинка. Грінченко згадує одне зі значень слова двинути (очевидно переносне від потрясти) — вдарити: Я як двину її (собаку) зо всього маху навідлі бичем по морді, так вона на місці й перекрутилась. Виявляється слово двинуть в значенні вдарити в російській — це українізм, а не навпаки, бо для російської значення струс для слова двигать я не пам'ятаю.

Піжити

Виявляється, в українській мові є таке слово піжити в значенні бити (до речі спелчекер браузера його не знає, але він і себе, тобто спелчекера не знає). Етимологічний словник говорить що це скоріш за все індоєвропейське слово, бо є відповідні аналоги в грецькій та латині.

Трішки про скрєпи

Існує таке собі джерело з історії Московії, зокрема, з її мови, т. зв. Словник Московитів (Dictionnaire moscovite або Dictionnaire des moscovites) записаний в 1586 році в Холмогорах посередництвом французьких купців. В мережі є скани видання 1904 року з сучасною на той час науковою передмовою. Крім обов'язкових для торгівлі слів (числівники, назви товарів, промислів тощо) є й побутова лексика на кшталт мясо тугое, помой это і т. п. Або ось таке: Человѣ́к тебе́ зовёт къ блядя́м. Я б не став згадувати це, все ж таки не ханжа, але потішила примітка до цієї фрази: Dans le ms. Dupuy, cette phrase vient après “allez au bordeau” (voir p. 29 l. 1) et est immédiatement suivie de “et aux bons garçons” (voir p. 37, n. 29), щось по типу В Дюпуї (тобто, в його рукопису) перед «йдемо до борделя» з наступним «і хорошими хлопчиками». Ось такі були духовні скрєпи в Московії 16-го століття, з блядями й хорошими хлопчиками.

Цікаво також, що багато слів з того словника зараз здаються українізмами. Наприклад: добра́ ни́чь (сучасне добраніч), жели́за, стёгна́, не ви́даю, Вели́к де́нь, мѣ́сяцъ, ма́ти (тобто, матір), кумъ, кума, ми́ла подру́га, моя сусѣ́да, середа́, чего пыта́ешь?, при́ступъ. Також українізмами здаються деякі граматичні конструкції, а саме використання займенника ти у формі тебе з дієсловами: я тебе́ слу́шалъ, я бу́ду тебе́ навѣ́щать, я тебе́ жду́ здѣ́сь, что у тебе́ е́сть?

Цікаво, це тому що розмовна російська в той час ще не так далеко відійшла від руської чи тому, що помори культурно пов'язані з Новгородом, який в свою чергу до руйнування був культурно пов'язаний з Києвом, в тому числі й мовно?