Про знищення «санкціонки» тракторами

Пам'ятаю, коли я був маленький, я, хоча вже йшли 90-ті, продовжував читати радянську літературу (бо іншої не було, та й взагалі, я тоді читав все, що бачив перед собою).

Серед іншого читав дитячі радянські журнали «Мурзилка», «Весёлые Картинки» та молодіжний «Костёр», що залишились від старшого брата. Журнали ці, як і все в радянському союзі, були не тільки розважальними, а й виховально-пропагандистськими. Дещо з цієї пропаганди, не зважаючи на свої праві погляди, я засвоїв і прийняв: атеїзм, презирство до забобонів, повага до науки, НТР, повага до чесної праці і до людей, які працюють, повага до хліба і хліборобів, до селян, до тих, хто нас годує. Я досі пам'ятаю одне коротке оповідання, що прочитав, здається, в Мурзилці про пекаря, який підняв з землі булку, якою діти грали в футбол, витер, поцілував її, і розповів дітям скільки в неї було вкладено праці.

Звичайно, це була пропаганда. В радянському союзі квітнуло те, що тоді називали «разгильдяйство», «бесхозяйственность», той хліб міг не вродити, не бути вчасно зібраним, згнити через загальний пофігізм, але дітей намагались виховувати на зовсім інших принципах. Всі знали, як живе номенклатура, але діти читали оповідання про мозолисті руки. Колгосп мало чим відрізнявся від середньовічного феодального володіння з панщиною, але розповідали про поважну працю хліборобів. Радянська наука була джерелом анекдотів, але Стругацькі писали про зовсім інше. Союз постачав зброю всьому світу, будував міжконтинентальні ракети, вводив війська в сусідні країни, але на словах завжди боровся за мир. Він винищував малі народи та асимілював великі, а розповідав про інтернаціоналізм.

Хоча Союз і розвалився, коли пропаганда вже занадто віддалилась від реальності, але — хоча і минуло вже багато років — значна частина населення і досі пам'ятає саме той совок з журналу Мурзілка, на який і молиться, а не черги, дефіцит, азербайджанській чай, «кавовий» напій, білі гіркі плитки невідомого походження, схожі формою на шоколадні, газети замість туалетного паперу, холодильники-трактора, пральні машинки зі світу steam pank та інші соцреалістичні радощі.

Пізній Радянській Союз намагався виглядати пристойно, пристойніше, ніж він був насправді.

Тому, на жаль, вимушений визнати, що я помилявся, коли вважав, що сучасна Росія будує пародію на Радянській Союз. Такого просто не могло бути в Совдепії. Не могли на одній сторінці Мурзілки писати про пекаря, що цілує підняту з землі булку, а на другій — про спалення м'яса від клятих буржуїв. Те, що зараз будує Росія має зовсім іншу назву

Обыкновенный фашизм

Хтось думає в Росії не вистачає свободи?

Випадково побачивши цей скріншот, я нарешті зрозумів що зараз відбувається з росіянами з точки зору соціальної психології.

Весь совок вони готувалися до війни зі всім світом, втім на кожному «парадє» скандували «Мір — Труд — Май» та «баролісь за мір. Весь совок вони зневажали «хахлов, чурак, чучмєкав, чєрнажопих, жидов» та всіх інших, але вголос розповідали про інтернаціоналізм та дружбу народів. Скільки разів ми чули про «братскій народ» в очі та «хахли-салаєди» в спину? А сам комунізм, в який під кінець вже не вірив ніхто, окрім дітей та дебілів?

Фактично вся країна довгі-довгі роки жила в лицемірстві: лайно всередині, розвинуте соціалістичне святенництво ззовні. Але зараз все це нарешті полізло. Ненавидиш піндосів — правильно, це патріотично. Гейропа - так, гниє зоофіли-педофіли погані. Кляті хохли — так, фашисти, хунта. Не потрібно більше лицемірити, можна відкрити пащу, виблювати лайно та стати патріотом Великої Росії. Хтось думає в Росії не вистачає свободи? Та такої свободи показувати своє справжнє обличчя в бидла не було часів «продразвьорсток».

P.S.: На світлині реакція росіян на вбивство одного з останніх доладних росіян, Нємцова

Американський супермаркет як найдієвіша зброя проти комунізму

Прочитав статтю про те, як відвідини американського супермаркета в свій час надломили Єльцина:

Уже в самолете (а мы направлялись к Андреасу в Майами) Борис Николаевич надолго отрешился. Он сидел, зажав голову ладонями, и на лице его явственно проглядывала борьба чувств. Не зря ведь говорят, что некоторые слабонервные люди после возвращения из цивилизованной заграницы впадают в глубокую депрессию. Ибо происходит неразрешимый психологический конфликт между тем, как человек жил всю свою жизнь, и тем, как бы он мог жить, если бы родился на других широтах.

Когда Ельцин немного пришёл в себя, он дал волю чувствам: «До чего довели наш бедный народ, — сокрушался он. — Всю жизнь рассказывали сказки, всю жизнь чего-то изобретали. А ведь в мире всё уже изобретено, так нет же — не для людей, видно, это».

І згадав такого собі Віктора Біленка, колишнього радянського пілота, який а своєму МіГ-25 втік в 1976 році з комуністичного раю й отримав політпритулок в штатах:

Мое первое посещение супермаркета происходило под присмотром людей из ЦРУ, и я думал, что это была инсценировка. Я не верил в то, что этот магазин может быть настоящим. Мне казалось, что раз я необычный гость, то они могли меня разыграть. Ведь это было такое красивое просторное здание с невероятным количеством товаров и без очередей. В России все привыкли к длинным очередям. Впоследствии, когда я понял, что супермаркет настоящий, я получал удовольствие от знакомства с новыми продуктами. В России того времени, впрочем, и в нынешней — трудно найти хорошие консервы. Поэтому я ежедневно покупал самые разные консервированные продукты. Однажды я приобрёл баночку с надписью «Обед» и поджарил её содержимое с картошкой, луком и чесноком — получилось вкусно. Наутро приятели сказали мне, что я съел куриные консервы для кошек. Но они были вкусными! Они были лучше тех консервов для людей, которые и сегодня делают в России!

З приводу Навального, Ходорковського й інших російських підорасів

Допис російською про російську політику. Не став перекладати. Публікую сьогодні, наприкінці 2017 року, за три роки нічого не змінилося (хіба Навального я тепер вважаю в додаток до мудака ще й «контрольованою опозицією»), не зміниться й за три століття.

По поводу Навального, Ходорковского и прочих российских пидарасов.

Начну издалека.
В принципе, у российской националистической мысли есть два более или менее внятных ответа на вопрос «как нам обустроить Россию?» (Почему я говорю только про националистическую мысль, потому что остальные — это не мысли, а инстикты: «жить как раньше», «стабильность», «зарплаты и пенсии», «колбаса по 2.20» и т. п. — это уровень паразитического червя, а не человека)

Первый ответ на данный вопрос дают российскиские националисты имперского склада. Для них Россия — это империя, потомок Империи Романовых и Совдепская Империя. Для них главное нахапать под любым поводом земель и ассимилировать или подавить и подчинить или уничтожить инородцев. И по барабану что будет твориться в стране, главное новые квадратные километры.

Второй ответ дают российские националисты-республиканцы. По их мнению, Россия должна стать национальным русским государством, возможно, без национальных окраин. Сильным и процветающим государством, пусть и не таким большим по площади.

Теперь о пидарасах.

Когда в свое время Навальный участвовал в русском марше и продвигал знаменитое «Хватит кормить Кавказ», он действовал полностью в русле республиканского российского нацонализма. Когда же теперь он поддержкал Крымнаш — он выступил в русле имперского российского национализма. О чем это говорит? О том что никакой позиции у Навального не было и нет, он просто-напросто популист ёбаный. Попробуйте найти у него в постах что-нибудь про Хуйла-дегенерата, как у, скажем, Рабиновича. Ничего нет, зато куча постов про кооператив «Озеро». Ну, не способен он отойти от формулы «бояре плохие», пока социологи рисуют 84%. Раньше гонки на лафетах / саркомапутина или новых Беловежских соглашений ничего плохого конкретно про царя не будет. Хотя уже пора. Зато потом...

С Ходорковским все ясно. Такое впечатление, будто метит на роль Медведева. Или просто мудак. А может и типичный российский дурак, не удосужившийся запомнить Кучмовское «Украина — не Россия» (такой вывод я делаю из его идиотского предложения построить в Киеве что-то типа «Острова Крым»).

К чему я это все? Чтоб не радовались раньше времени падению Хуйла, когда тот падет, а были настроены на продолжение. Лично в моей ленте известных россиян двое — еврей и украинец. Это очень много говорит о населении России.

Росія та Сербія — агресори в Першій Світовій

Настрочив у Фейсбуці довжелезний коментар про Світову Війну. Продублюю й тут.

Не вважаю, що Росія в Першій Світовій була в стані оборони. Пам'ятаю, в радянських підручниках казали, що Австро-Угорщина виставила сербам неприйнятний ультиматум й останнім і Росії довелося оборнятися. В підручниках не друкували текст ультиматуму й не розповідали в чому ж він неприйнятний. І не дарма, адже єдиний пункт, який серби відкинули — участь австрійців у розслідуванні вбивства ерцгерцога. Для Відня це було принципове питання. По-перше, смерть нащадка монархії — це завжди серйозно, тим більш, що вбита була не дитина, а людина зріла, зформована, разом із дружиною. По-друге, що б це було, серби вбили ерцгерцога й самі б це вбивство розслідували?

Таким чином бачимо, що в Австро-Угрощини свободи маневру не було, вони мусили вимагати розслідування. Свобода маневру була в сербів, вони могли дозволити автстрійцям взяти участь в розслідуванні й уникнути війни. Це була очевидна й адекватна вимога, щоб там не брехали російські й радянські історики про її неприйнятність. Оскільки ж серби відмовилися, очевидно, що їхня верхівка була пов'язана з терористами. Інакше хто заважав вибачитись і домовитись?

Далі. Очевидно також, що гіпотетична війна між Сербією та Австро-Угорщиною закінчилася б дуже швидко й для сербів дуже сумно. Це розуміли всі. Тобто серби відкинули ультиматум добре розуміючи, що буде програшна для них війна — відкинули, бо допомогу їм пообіцяла Росія. Саме ці дві країни запалили війну, що зруйнувала Європу й забрала життя кількох десятків мільйонів осіб, якщо рахувати із померлими в наслідок викликаних війною падіння рівня життя й поширення хвороб.

Радянська історіографія також полюбляла розповідати, що Світова Війна була неминучою, бо, мовляв, молоді та старі звірі й все таке, а вбивство спадкоємця — то, мовляв, лише привід. Вони й зараз так пишуть в Російській Вікіпедії: её убийство вместе с мужем в Сараево стало поводом для начала Первой мировой войны — приводом! Порівняйте з Англійською: Their assassination in Sarajevo sparked a series of events that eventually led to World War I. Але це все ганебна брехня! Самих лише добре відомих приводів було кілька десятків: конфлікти на Балканах, в колоніях, навколо напів незалежних країн на кшталт Китая і Таїланда, але кожного разу світовій спільноті вдавалося врегульовувати суперечки і тільки вбивство сербами спадкоємця Австро-Угорської монархії й підтримана Росією відмова його розслідувати призвели до Світової Війни.

Між іншим, а навіщо взагалі було вбивати спадкоємця? Тут також все доволі цікаво. Франц-Фердинанд вважався симпатиком до слов'ян й увипадку його приходу до влади існувала  вирогідність перетворення двуєдиної Австро-Угорської монархії в триєдину Австро-Угорсько-Слов'янську. Це напряму суперечило панслов'янським та панправославним імперіялістичним інтересам Росії та Сербії, які в перспективі збиралися підкорити всі слов'янські та всі православні землі. Попереднього разу такі небезпечні марення викликали Кримську війну, за п'ятдесят років — Першу Світову.

Отже в підсумку. Світова війна була для Росії оборончою тільки за характером бойових дій, який пояснювався її загальною відсталістю й слабкістю. З точки зору розпалення війни, для Росії та Сербії вона була агресивною, саме ці дві країни винні в тому, що закінчилася Belle Époque і почалася доба війн, революцій, зброї масового знищення та геноцидів.