11 жовтня 2015 р.

Думки з приводу шароварної культури

Читаю тут журнал "Зоря" (Львів, 1894 рік), Микола Лисенко під псевдо «Боян» надрукував там статтю «Народні музичні струменти на Вкраїнї». Запримітив фразу:
Я не беру до розваги скрипки, те-ж струнного, досить розповсюдненого між народом струмента, бо він є загально людський, сьвітовий струмент.

Що ми маємо? На кінець XIX-го століття загальносвітовий «струмент» скрипка поширена в народі (навіть не в операх-салонах, бо зрозуміло, що з цим тоді в нас були напряги).

Прийшов совок... В братів наших менших, окрім балалайки і тюркської домри нічого немає, тож і хохлам загальносвітового «нє положено». Ось вам бандура (насправді, неавтентична, але кого їбе), ось вам кобза (насправді, мутант домри і гитари), ось вам шаровари — співайте і гопака пляшитє. За сімдесят років такого знущання люди й забули, що були колись Европою. Шаровари — наше все.

До речі, в кінці номеру — стаття «Нарис сучасного вчення про бактериї». Розповідається, наприклад, про те, від яких хімікалієв в якій концентраці вони дохнуть. Через 30 років «Тєхніка маладьожи» буде розповідати тому ж самому народові (ну добре, не зовсім тому — східнякам) повільно і по десять разів, як для дебілів, що руки потрібно мити, а станок змащувати і берегти. Змащувати — станок. Руки — мити. Бо воно ламається. І захворіти можна. Тому мийте і змащуйте. Не забувайте: мийте і змащуйте.

6 жовтня 2015 р.

Притулив до стінки людину

В тому-таки оповіданні (це я читаю Veni, vidi, scripsi: Світ у масштабі українського репортажу Темпори — десять репортажів різних авторів, різної якості, на різні теми) Олег Коцарев навів два вірші двох слобожанських поетів. Один загинув в Києві, у тюрмі в 1934, другий — на Соловках в 1936. Не можу їх тут не передрукувати.

Едвард Стріха (псевдо). Стібався та удавав з себе авангардного поета. На мій погляд, так вдало стібався, що крутіше всяких Маяковських:
Стійте!
А то стрілятиму!
Слухайте!
Радійте!
П'янійте «в лоск»:
Я весь у творчому екстазі.
Радійте до гомерезії,
Танцюйте на моему Парнасі!
Регочіть від моєї поезії!
Ви
все
ще
гадаєте,
що поезія хахоньки?
Милозвучність та ніжна лірика?
А ви
бачили,
як стіну лобом малахольний?
Стояли
Перед найвищим вироком?
Чули оте скажене скерцо,
Коли пищить перерізане серце?
Їли арабську кашу?
Як же ж
та
й
як
на солодкоголосій лірі
красивим акордом
миломовити про гаракірі,
або про каторгу
та тюремну Парашу?
Стійте!
Роззявте рота!
Я засуну вам творчого пінцета.
Й добуду у вас шлункового соку.
А це Євген Плужник, також в дусі часу...
Притулив до стінки людину,
Витяг нагана...
Придивляйтесь, дітлахи, з-за тину,
— Гра бездоганна!

Потім їли яєшню з салом,
До синців тисли Мотрі груди...
О, минуле! Твоїм васалам
І в майбутньому тісно буде!

Дружба народів

Квінтесенція «дружби народів» з оповідання-репортажу Олега Коцарева «Північно-східна вже-не-Україна» про північну Слобожанщину:

— О, да ты с УкрАины? Вы там шо-то нас не любите! Подожди! От возьми и скажи мне щас: «Я друг!» Давай, говори: «Я — твой друг!» И это, по-русски!

4 жовтня 2015 р.

Кого швидше почуєш — той і правий

Редагую статтю в вікі про кобзу Вересая, поліз в джерела.

Радянська книжка «Народні співці-музиканти на Україні» 1979 року, що містить розповіді про український народ «який вслід за братськім російським народом» (WHAT?) співав думи проти царату і бла-бла-бла, всякі дебільні твердження типу «І справді І. Кравченко-Крюковський був кращим кобзарем [ніж Вересай]. На його бандурі було двадцять вісім струн, а на бандурі Вересая — лише дванадцять», корочє типова радянська книжка про шароварну культур, наклад — 10000 примірників.

Хоткевич, фундаментальна праця Музичні інструменти українського народу, Друге видання. Пролежала в архівах з 1932 року, була редагована-реставрована сучасними дослідниками і видана в 2012 році. Наклад — 200 примірників.

Прекрасна об'ємна праця Володимира Кушпета, Старцівство: мандрівні співці-музиканти в Україні (XIX - поч. XX ст.). Наклад — 2000 примірників.

І Авакав в лєнті рюкзачить на апщєпанятнам.

Незалежна Україна? Що? Де?? Забудьте. Поки про братській російський народ, вслід якому ми йдемо, буде легше прочитати-почути ніж про Україну, ото буде не незалежна держава, а Хохляндія, провінція у моря.

3 жовтня 2015 р.

Говорит по-киевски смесью российских слов

говорит по-киевски смесью российских слов
(З архіву Брянського суду 1779-1808, опубл. Тіханов П. М.) Я, дивлюсь, меншовартні київські хохли і в XVIII-XIX столітті па-ґарадскому намагалися говорити