Читаю тут журнал
"Зоря" (Львів, 1894 рік), Микола Лисенко під псевдо «Боян» надрукував
там статтю «Народні музичні струменти на Вкраїнї». Запримітив фразу:
Я не беру до розваги скрипки, те-ж струнного, досить розповсюдненого між народом струмента, бо він є загально людський, сьвітовий струмент.
Що ми маємо? На кінець XIX-го століття загальносвітовий «струмент» скрипка поширена в народі (навіть не в операх-салонах, бо зрозуміло, що з цим тоді в нас були напряги).
Прийшов совок... В братів наших менших, окрім балалайки і тюркської домри нічого немає, тож і хохлам загальносвітового «нє положено». Ось вам бандура (насправді, неавтентична, але кого їбе), ось вам кобза (насправді, мутант домри і гитари), ось вам шаровари — співайте і гопака пляшитє. За сімдесят років такого знущання люди й забули, що були колись Европою. Шаровари — наше все.
До речі, в кінці номеру — стаття «Нарис сучасного вчення про бактериї». Розповідається, наприклад, про те, від яких хімікалієв в якій концентраці вони дохнуть. Через 30 років «Тєхніка маладьожи» буде розповідати тому ж самому народові (ну добре, не зовсім тому — східнякам) повільно і по десять разів, як для дебілів, що руки потрібно мити, а станок змащувати і берегти. Змащувати — станок. Руки — мити. Бо воно ламається. І захворіти можна. Тому мийте і змащуйте. Не забувайте: мийте і змащуйте.
