— О, да ты с УкрАины? Вы там шо-то нас не любите! Подожди! От возьми и скажи мне щас: «Я друг!» Давай, говори: «Я — твой друг!» И это, по-русски!
(З архіву Брянського суду 1779-1808, опубл. Тіханов П. М.) Я, дивлюсь, меншовартні київські хохли і в XVIII-XIX столітті па-ґарадскому намагалися говоритиговорит по-киевски смесью российских слов
... колись то хто мав ривольвер? Пани, попи, адвокати, а бідний селянин не мав, бо йому не вільно було, то було заказано, то так колись було в Європі. То не так, як у Канаді, всі мають по вісім ривольверів в хаті, а то я самий маю три в куті
... А пан як вернувсє, то вчув і дуже був розсердив на ню, бо він вже її раз казав, аби вона жодну справу не робила без нього. Він хотів сі троха посміяти з тих людей. — Ти мені не жінка віднині. Забирай, аби я тебе не видів. А вона каже: «Та чекай, абисмо хоч разом пообідали». — Ну, то пообідаєш зо мнов. Кухарі принесли вобід, посідали, а то як в панів єжа — є флєшка вина. Та й вона налєла йому в скленку вина і собі. Вони не балакають єдно до другого, їдять, бо вона має сі забирати. Але пан вино випив і пообідав дав пані. То в панів так є, де по вобіді тре іти спати. І той пішов ляг собі спати і заснув твердим сном, а пані вийшла, закликала локая і каже: «Іди заклич фірмана, най запригає коні і най заїзди перед покій». І фірман так зробив, заїхав, а вона сказала локаєви, аби пана [поклали] на повіз. Пана вивезли. Пан спить. Вона сіла коло него і сидит. А там пан добри сі виспав, пробудився, а він на повозі. — А де я? А я де їду? — Ну та ти їдеш, їдеш зо мнов! Ти мене нагнав. — Ну, то я тебе нагнав саму! Чого я їду з тобов? — Ну, бо ти мій чоловік! Ти казав, щоби я собі брала, що мені наймиліше і найліпше. А ти мій чоловік, ти мені наймиліший, то я тебе взєла. Я з тобов їду. — Ай-ай, вертайся, бідо, будем жити! І так вони жили-жили, аж доки не повмирали.
Старші колеги розповідали, що довголітній директор інституту [ НДІ теорії, історії і перспективних проблем радянської архітектури в Києві ] сталініст Григорій Головко своїм підлеглим... категорично забороняв публікувати результати досліджень: «Ви щось там напишете, а мені потім відповідати».
К.Б.: ... Наступного дня [8 серпня 2008 року] вже стало ясно, що почалася війна. Серйозні втрати. У мене в голові зародилася думка: в університеті [Вільний Університет в Тбілісі, що його заснував Каха] повинні викладати грузинською мовою, тому що потрібно вижити. Для мене кінець історії не настав. Земля не вкрилася ліберальними ринковими демократіями, що в процесі глобалізації дедалі більше зближуватимуться. Глобалізована освіта відповідає завданням глобалізованого світу, а наше завдання — nation building, полягає не лише в тому, щоб розвивати науки, мистецтво, ремесла, але й у тому, щоб захищати себе. Перед таким же завданням сьогодні стоїть і Україна. Це була емоційна річ, можливо, пов'язана з високою температурою [Каха саме тоді хворів на грип]... Але тоді мені здалося і відтоді ця думка не мене покидає, що освіту треба давати грузинською мовою.
В.Ф.: Усю чи частково?
К.Б.: У різних сферах різну частину. У математиці ти даєш освіту мовою математики. В аспірантурі я навчався з математиком зі Львова, який казав, що арифметику знає українською, вищу математику — російською, а топологію — англійською, і думає про них відповідними мовами.
Дуже важливо, щоб жив національний контекст, бо це один з компонентів, з яких виникає поняття Батьківщини. Воно ж складається з дуже простих речей — вулиці, якою звик гуляти, друзів, з якими грався в дитинстві, знайомих запахів. Мова теж частина цього.
Візьмемо, умовно кажучи, artes liberales. Ми хочемо, щоб ті, хто вивчає «вільні мистецтва» робили щось для грузинської свідомості. Якщо ви викладаєте artes liberales англійською, то випускники будуть добре володіти латиною, давньогрецькою та англійською мовами, але ви віддаляєте їх від грузинського життя. Тоді грузинська мова є лише мовою побутового спілкування: «Дай кави», «Налий води», «Погуляй».
П.Ш.: Насправді, ця схема виникла на найвищому рівні в 2008 році.
К.Б.: А скільки там акумулювали грошей?
...
К.Б.: Сотні мільйонів гривень?
П.Ш.: Так.
В.Ф.: 2008 рік — це уряд Тимошенко. І після зміни влади ця схема продовжила служити, але вже регіоналам. Як, власне, я і описую.
Я ніколи не міг зрозуміти, чому Тимошенко не посадили за реальну корупцію? Моя гіпотеза — щоб не розкривати схем, якими почали користуватися її наступники.
В.Ф.: Чи не наступаєте ви тут на російськи граблі? Фурсенко [російський міністр освіти і науки], можливо, і не правильно чинить, що воює з псевдовишами, але...
К.Б.: А що таке псевдовиши?
В.Ф.: Філія МДУ в Урюпинську, єдине завдання якої — видавати «корінці» про вищу освіту.
К.Б.: Не треба з нею боротися. Хоча за результатами акредитації ми закрили досить багато таких вишів. Питання в тому, чи можна мені завадити щось вам розповісти? Хіба це треба якось регулювати?
В.Ф.: Я вважаю, що таке регулювання необхідне, якщо в результаті ви видаєте мені диплом державного зразка.
К.Б.: Ви промовили ключове слово — диплом державного зразка. Що це таке і навіщо він потрібен?
В.Ф.: Це певний гарантований державою кваліфікаційний мінімум.
К.Б.: Для чого він потрібен?
В.Ф.: Щоб улаштуватися на роботу в певні структури.
К.Б.: Державні?
В.Ф.: Державні, квазідержавні.
К.Б.: Тобто, держава сама створила потребу в цьому папірці. Можливо, в консерваторії треба щось виправити?
Держава каже: на цю посаду може влаштуватись тільки людина з квиточком. Квиточок видають отам, правила видачи ось такі, тому будемо «мочити» всіх, хто ці квиточки неправильно видає. Навіщо? Дуже цікаво.
— Як ви в Грузії стимулюєте економіку? — запитав Порошенко.
— Ми податки знизили, — відповів Бендукідзе.
— Ні, ну це ясно, — відмахнувся міністр, який саме готувався підвищити мито для імпортерів автомобілів: створений Порошенком завод «Богдан» мав величезні проблеми зі збутом. Про свою податкову реформу грузини сурмили на весь світ, а пострадянський бізнесмен міг сприйняти таке однозначно: це пояснення для лохів.
— Але насправді — як стимулюєте? — повторив Порошенко.
Каха лише руками розвів.
Якщо опозиція отримує бажаний результат на парламентських виборах і нічого не може змінити, це не опозиція. Це називається «надурили виборців»Арсеній Яценюк, 17 травня 2012 року
На жаль, багато ідей і рецептів, про які говорив Бендукідзе, в Україні підтвердились «від протилежного». Це, одначе, не дає підстав скидати їх з рахунку — навпаки. Я б виокремив п'ять ключових моментів у посланні, що залишив нам Бендукідзе.
- Реформи слід робити швидко - поки не розтрачено політичного капіталу, поки народ іще не надто втомили труднощі "перехідного періоду" і він готовий жертвувати заради кращого майбутнього.
- Війна не може і не повинна виправдовувати повільність або бездіяльність уряду. Без радикальних реформ не буде покращення інвестиційного клімату, триватиме втеча капіталу, що зрештою унеможливить фінансування оборонних зусиль. Реформи — це найкоротшій шлях до перемоги. Економічне зростання, що стане результатом реформ, — єдиний спосіб зробити Україну привабливою для власних громадян.
- Потрібно не боятися називати речі своїми іменами. Державний апарат, успадкований від старого режиму, не здатен реформувати Україну. Це важливо усвідомити і уряду, який, можливо, нарешті почне оновлювати кадри, і громадянському суспільству, яке переконалося в ілюзорності надій на те, що очільники держави самі, без зовнішнього тиску, знайдуть кваліфікованих людей.
- Міцне громадянське суспільство — це величезна перевага України (Бендукідзе і його соратники часто наголошували, що в Грузії нічого схожого не було). Українці нарешті зрозуміли, що після повалення диктатури громадянська активність не має вщухати. Три місяці на Майдані, рік волонтерства задля захисту Батьківщини — необхідна, але недостатня умова для розбудови нової країни. Безупинну систему DIY, «Зроби сам», слід спрямувати на трансформацію самої моделі державного управління. Це завдання не можна довірити цілковито залежним від корупційних доходів політикам минулої доби. Революція відкрила дорогу до влади некорумпованим фахівцям, але їхня частка в парламенті та уряді досі критично мала. Громадянському суспільству потрібно готуватись до того, щоб на наступних виборах нові люди отримали більшість у законодавчій та виконавчій гілках влади. Концентрація ресурсів на цьому напрямі дасть найбільшу віддачу всім, хто живу в Україні.
- Як і три роки тому, найважливіша реформа — податкова. У цій точці зійшлося відразу кілька ключових сюжетів. 2014 року Україна на власному досвіді переконалася, що посилення податкового тиску на бізнес, який і так працює «набіло», — це шлях не до процвітання, а в протилежному напрямку. Ставки податків слід знизити так, щоб забезпечити розширення бази платників податків. Але не скоротивши непосильний тягар держвидатків, про який так багато говорив Бендукідзе, розумна податкова реформа не можлива. Щоб закласти надійне підґрунтя для стійкого економічного зростання, Україна конче мусить уже в 2015 році навести лад у державних фінансах.
Так, показовою може бути історія передачі відомого в українській мові крилатого виразу «блажен муж, що не йде на раду нечестивих», який постав зі старослов'янського «Блажєнъ мѫжь ижє нє идє на совѣтъ нєчьстивыхъ». Перше що впадає в око, — це помилковий переклад старослов'янської форми минулого часу (простого аориста) дієслова формою теперішнього часу української мови, спричинений, очевидно, омонімічністю різних форм дієслова — старослов'янської «иде» та української «іде». Ця похибка з'явилася в українському перекладі, але Іван Огієнко виявив іще одну, суттєвішу помилку, яка трансформує зміст фрази. З'явилась вона ще при перекладі Псалтиря старослов'янською мовою і стосується обґрунтованості використання прийменникової конструкції «на раду» / «на совѣтъ». Іван Огієнко звернув увагу, що старослов'янській формі «на совѣтъ» у грецькій мові відповідає форма не знахідного, а орудного відмінка — «έν βουλγ». Так само форма орудного відмінка вжита і в давньоєврейському оригіналі цього фрагмента Псалтиря. А це означає, що правильний старослов'янський та, відповідно, церковнослов'янський варіант цієї фрази — «Блажєнъ мѫжь ижє нє идєтъ совѣтомъ нєчьстивыхъ», який українською мовою слід перекладати «Блажен муж, що не ходив за радою нечестивих». Цікаво, що за часів царської Росії, як засвідчує І. Огієнко, російський Священний синод «уперто не міняв цього місця, бо воно... відповідало політичним бажанням уряду («совіт нечестивих» — це збори соціалістів, як мене вчено в військовій школі)».
Як ви гадаєте, коли скінчилася Друга світова війна? У серпні 1945 року, після капітуляції японців?
Що ж, усе залежить від того, як на це подивитись. Якщо вірити, що закінчення війни передбачає прихід «свободи» до країн, які постраждали від нацистської окупації, то для мільйонів людей війна насправді не закінчилась, аж доки майже двадцять років тому не розвалилась комуністична система. Влітку 1945 року для народів Польщі, балтійських та інших країн на сході Європи гніт одного тирана просто змінився гнітом іншого.
В школі урочисто й святково, як під час виборів (у нас і агітпункт, і виборча дільниця завжди в школі). У коридорах простелені доріжки, на вікнах квіти, стіл у класі покритий червоною китайкою. Навіть плакат висить у вестибюлі: «Ласкаво просимо!» Тільки не грає гармошка і не працює буфет з пивом, як під час виборів.
І всі ці нумеровані індикуваті Марики, Гарики й Шурики відрізняються од решти людей тим, що були розмальовані татуюваннями. Татуювання були у них де тільки хочеш - на руках, на грудях, на ногах і навіть на спині. І чого тільки не було «виколото»: і кораблі, і орли, і звірі, і жінки, і кинджали, і різні мудрі тексти, наприклад: «Смерть за измену» абощо. Це по-перше. А по-друге, у всіх у них щось висіло на шиї. Такий собі ланцюжок, а на ланцюжку або підківка, або бляха, або якась жіноча брошка, або ключ, або просто ланцюжок без нічого, або хрестик. І дивно було бачити хрестик на грудях, де був виколотий піратський корабель, кинджал та оте «Смерть за измену». Ясно, що той хрестик нічого спільного з Богом не мав, що то було просто модно.
«Чого доброго, у них ще попівська ряса в моду може увійти, — подумав я. — І ходитимуть тоді київськи Гарики у попівських рясах по Хрещатику...»
За кілька місяців після падіння режиму Хосні Мубарака у поліцейському відділку побили відомого єгипетського публіциста. Той вимагав від поліцейського ввічливого ставлення, адже після революції правоохоронці мали б стати слугами народу. «Про що ти? — грубо відреагував поліцейський. — Революція відбулася в телевізорі».
Україна присутня в усіх цих текстах настільки зримо, що іноді спотикаєшся на фразах: а це, бува, не про нас?
Як і в чеському випадку, спроби притягнути до відповідальності керівників партії та силових структур [в Польщі] зазнали фіяска. Процес над генералом Чеславом Кішчаком, міністром внутрішніх справ ПНР, за обвинуваченням у наказі стріляти по шахтарях-страйківниках (тоді загинуло дев'ять осіб) завершився виправдальним вироком на тій підставі, що суду не надали твердих доказів провини генерала, наприклад, його письмового наказу.
Дружина короля Казиміра Великого (XIV ст.) Альдона дуже любила музику й де б вона не йшла — перед нею грала оркестра з інструментів, які в ориґінальнім тексті називаються «sambucis, tympanis, fialis» — остання назва могла означати і ліру.
Першу згадку о тім інструменті зустрічаємо за Івана IV, коли то архієпископу Пімену зв'язали ноги, посадивши на коня, а на шию понадівали інструменти скоморохів, між іншим і ліру.
