ОУН як пересічна політична сила Другої Речі Посполитої

Почав читати ще одну класну книжку видавництва Критика: Олександр Зайцев. Український інтеґральний націоналізм (1920-ті – 1930-ті роки). Нариси інтелектуальної історії.

Чим хороші такі ґрунтовні книжкі — детальний розгляд дозволяє побачити те, що зазвичай не бачиш.

Ну, наприклад, сучасна українська публіцистика постійно обговорює наскільки тоталітарним / фашистським / авторитарним рухом була ОУН, хто винен в конфлікті з поляками, чи був то «конфлікт», чи «валинская рєзня» тощо. Якщо ти ватнік — ти приречений на «рєзню», як патріот — то бандерівці — твої герої. Крапка. Як писав Андрій Портнов — маємо вибір між двох Т — Табачником та Тягнибоком.

Насправді ж, при всіх заслугах, в тому числі і сумнівних, інтеґральні націоналісти, зокрема ОУН та їх течія — бандерівці, — це були далеко не всі українці та навіть не всі патріотично налаштовані українці. Окрім ОУН були й інші націоналісти. Окрім націоналістів були й інші політичні течії. Велика ж історична роль ОУН зумовлена здебільшого тим, що з 1939-го року будь-який легальний політичний рух серед українців був неможливим, з розгромом всіх легальних політичних партій ОУН механічно залишилась єдиним представником інтересів українського народу. Тож немає сенсу ані червоніти за своїх предків, ані виправдовувати їх завжди і за все. Це були наші? — Наші. Воювали за Україну? — Так. Робили дурниці? — Так, робили і дурниці (але хто ми такі щоб їх засуджувати).

Ще одне спостереження. Як східняк я раніше не дуже цікавився історію Другої Речі Посполитої, а дарма. Там багато чого цікавого. Наприклад, першого президента Польщі, виявляється, в 1921-му вбили польські ж націоналісти, ендеки. Коли оунівці в 1934-му вбили міністра внутрішніх справ, уряд заборонив одну з організацій польськіх націоналістів — Національно-радикальний табір, бо подумали спочатку на них. Тож, як бачимо, ніякого особливого терору ОУН не чинила. Можна сказати навіть, що вона вела нормальне для Другої Речі Посполитої політичне життя (смайл).

ДКР та уроки історії

Прочитав тут нарис з історії ДКР (Донецько-Криворозької Республіки).

Донецькі і криворозькі більшовікі, які створили ДКР, були етнічними росіянами і зрусифікованими українцями. Тож не дивно, що вони нічого не хотіли чути ні про яку Україну і збиралися приєднатися напряму до Росії.

Але в Леніна були на них інші плани. По-перше, його цікавили всі українські землі, не лише Донбас, а виокремлення русифікованих південних міст підривало б позиції більшовиків в цілій Україні. По-друге, більшовицьке керівництво (а поборниками пізнішої політики коренізації були і Ленін, і Сталін) збиралося робити Світову революцію і великодержавний шовінізм якихось там провінціалів з Донбасу в них співчуття не викликав.

Тож під примусом Центру 3-й З'їзд рад Донецького і Криворозького басейну в окупованому російськими більшовиками Харкові оголосили Всеукраїнським з'їздом рад і всупереч бажанням донецьких більшовиків проголосили на ньому створення Української Народної Республіки Рад робітничих, селянських, солдатських і козацьких депутатів.

Згодом було укладено Брестський мир. Донецьки більшовики намагалися чинити опір німцям та УНР, які вважали територію Донбасу своєю, але не підтримані російськими зазнали поразки і вимушені були евакуюватися в Царіцин.

Згодом ДКР була ліквідована. В вікіпедії підсумок її існуванню ставить цитата Сталіна: «Ніякого Донкривбасу не буде і не повинно бути, пора б кинуть займатися дурницями».

Який можна зробити висновок? — Історія повторюється у вигляді фарсу. Як російські більшовики поюзали донецьких в 1918-му році, так само і сучасні рашисти поюзали донецьких руськомирівців в 2014-му, щоб, за словами Гіркіна, спочатку відволікти увагу Київа від Криму, а далі здати Донбас назад Україні, як чемодан без ручки, з яким ми б з великим гемороєм носилися.

На жаль, в Донецьку завжди було не дуже добре з викладанням історії України, а центральна влада замість українізації Донбасу і Криму використовувала донецьких для боротьби з дніпропетровськими і опесередковано сприяла перетворенню цих територій на «заповідник гоблинів». Більш того, навіть після всіх подій останніх двох років ця політика — союз з донецькими проти дніпропетровських — продовжується. Здається, історію не вчать не тільки в Донецьку.

«Всім було погано...»

Третій пост за мотивами Тері Мартина з його Імперією національного вирівнювання (на жаль, другого немає, опублікований у Фейсбуці він був видалений і загубився в тінях цукерберговської інформаційної тиранії; перший — тут)

Виявляється, десь в 50-х Гарвард провів соціологічне опитування кількасот імігрантів з Радянського Союзу. Серед іншого в них питали й їхнє враження від національної політики. Це були здебільшого прості люди, не партійні керівники, про яких було в попередньому посту.

Більшість людей зазначила, що всі нації в СРСР були рівними, що за націоналізм і шовінізм — на їх думку — можна було сісти. Люди переказували історії про те, як хтось когось назвав «жидом» і сів, про вчительку, яка процитувала «незваный гость хуже татарина» і також мала неабиякий з того клопіт. Люди зазначали, що хоча Конституція Союзу була фікція, але національна її частина виконувалась.

Далі їх питали, що вони думають з приводу панівного положення російської нації. Більшість зазначала, що пригноблювали всіх однаково вне залежності від етнічної належності, та й в Політбюро був повний інтернаціонал.

Отут я хочу зупинитись. Цей аргумент, про «всім було однаково погано» занадто сильно просяк масову свідомість (як бачимо, щонайменше з 50-х) і все ніяк звідти не вивітриться. Як ми бачили раніше, коренізація радянським керівництвом проводилася перш за все для того, щоб інородці не сприймали Радянський Союз як другу Російську Імперію, російській народ — як народ пригноблювач, колонізатор, а російську владу — як чужоземну. І, як бачимо, — своєї мети більшовики досягли, бо минуло вже 90 років з початку коренізації, а міт про «всім було однаково» досі зберігається в масовій свідомості.

Чому я називаю це мітом? Адже дійсно Союз гнобив усіх?

Почнемо з простих фактів.

Цифри говорять, що гнобили, може, й усіх, а винищували — вже ні. Українці втратили кілька мільйонів внаслідок Голодомору. В той самий час казаки (казахи) втратили кілька мільйонів — половину своєї чисельності(!) — в тіж роки в наслідок колективізації і конфіскації худоби — кочового хлібу. Відомо кілька десятків депортацій за національною ознакою. Відоме явище проголошення «ворожіх національностей». Відомі спеціальні «національні» операції. Не-росіяни в межах РСФРР (серед них і кілька мільйонів українців) і діяспорні національності (євреї, німці, поляки, болгари та інші) були приречені на асиміляцію.

Взагалі, навіть в «інтернаціональних» операціях національні меншини переслідувались сильніше ніж титульна нація. Наприклад, приблизно чверть заарештованих згідно наказу НКВС 00447 («колишні куркулі, злочинці та інші радянськи елементи» — тобто, це інтернаціональна операція) припадала на діяспорні меншини, в той час як вони складали 1.7% загального населення

З іншого боку, національні операції часто були більш жорстокими, ніж інтернаціональні. З-поміж заарештованих взагалі в 1937-38 страчено 19%, серед заарештованих за наказом 00447 — 49,3%, серед заарештованих у рамках «національних операцій» — 73,7%. Для деяких національностей (перш за все — розвинутих західних: поляків, латишів, литовців) цей відсоток був ще більшим.

Тепер розглянемо причини такої жорстокості до національних меншин. Тері Мартин наводить їх досить багато. Тут і ремство росіян. І розчарування в принципі П'ємонту (спочатку вважалось що національне будівництво в СРСР буде заоохочувати до міграції в нього, міжкордонні зв'язки будуть підривати сусідні капіталістичні держави, перш за все Польщу, Фінляндію; з часом, з початком колективізації, виявилося, що в СРСР таке класне життя, що міжкордонні зв'язки підривають перш за все сам СРСР), і рецедиви націоналізму та інші.

Але головною причиною стало те, що саме національні окраїни чинили найбільший опір «соціалістичному наступу» і колективізації аж до повстань. Прискорене будівництво радянської деспотії швидко показало, що саме росіяни в Радянському Союзі є опорою деспотичного режиму, а інші, більш волелюбні народи, є його супротивниками. Внаслідок цього і відбувся розворот від політики національного будівництва, до жорстоких репресій за національною ознакою, а національну культуру замінили декораціями з пап'є-маше — східним халатом та українськими шароварами.

Висновок

Незважаючи на поширену думку, що, мовляв, «погано було усім», джерелом і опорою деспотичного людожерского режиму в Радянському Союзі був саме російський народ. В цих словах немає расізму, кінець кінцем генетично південні росіяни — це майже українці, центральні — майже білоруси, північні — щось середнє між мордвою та фінами. Справа в вихованні і історичній пам'яті. Просто росіян століттями виховують в традиціях патерналізму, розповідають їм про «сильну руку», про «батька», про «велику державу». Вони згодні жити в дикатурі і не мають нічого проти, щоб поширити її на сусідів. Згадайте слова Дудаєва: «Ваша великорусская мечта — сидя по горло в дерьме, затащить туда всех остальных. Это и есть Русизм».

Тож доки в Росії не відбудеться свій Нюрнберг, не буде офіційно засуджено великодержавний шовінізм, росіяни представлятимуть смертельну небезпеку для всіх сусідніх народів. Ніякі слова про «братерство», про «спільне історичне минуле», про «велику культуру», про «Толстого» не повинні вводити нас в оману.

З.І.: Риторичне питання. А хтось з тих, хто називав націоналістів параноїками і розповідав про те, що не важливо, якою мовою любити Україну, про двомовність, про двокультурність, про братській народ і все таке, взагалі-то збирається вибачатись перед людьми, перед країною, перед загиблими? Наші колишні міністри оборони з їх тупою доктриною де «немає ворогів»? Наші політики з їх концепцією «нейтральної держави»? Кінець кінцем наш народ, який просрав вступ до НАТО щоб, мовляв, «наші хлопці не гинули»?

Державний феодалізм

Вечірня зрада за мотивами двох сьогоднішніх новин. Не хочте псувати настрій — не читайте, достатньо буде й тегів, щоб зрозуміти про що я (але тоді не ображайтесь, коли в 2020 продовжите слухати про економічну кризу і не будете розуміти, чому так):

Борг з відшкодування ПДВ перевищує 20 мільярдів — Насіров

Насіров заявив, що зараз держава винна бізнесу 20 лярдів гривень відшкодування ПДВ і 27-28 лярдів переплат податку на прибуток. Винуваті, звичайно, папєрєднікі. Я думаю всі чули нещодавну новину, про те що в бюджеті завалялися «зайві» гроші і тепер можна підняти соцвиплати (якось так випадково сталося — саме перед виборами). По факту, держава ошукала бізнес, щоб виплатити гроші недолугим виборцям. А що там далі буде — по барабану. Війна? Падіння ВВП? Економічна криза? — По%й, головне «гречку» роздати. До речі, всього це десь 2.5 лярди баксів, що приблизно дорівнює тим 3 лярдам ЗВР, які тупо просрали на підтримку курсу 12,95 перед минулими виборами, після чого довелося девальвувати до 25. На жаль, це розтринькування коштів платників податків заради передвиборчого піару лишається непоміченим недолугими виборцями, а значить буде, ще 40 років по пустелі, доки до пересічного нє дайдьот нарешті, чи він не здохне.

Яценюк проти зняття мораторію на продаж землі з 2016 року

 

Яценюк проти скасування мораторію на продаж землі, зате пропонує продавати державну землю на «відкритих» аукціонах. Походу ци мудо%би не змінилися з початку 90-х років, обіцяючи побудувати нам замість соціалізма капіталізм, вони тоді передали олігархату наше спільне майно — промисловість, родовища копалин тощо — і побудували фактично феодалізм. Тепер руки дійшли і до землі.

Імперія національного вирівнювання

Читаю тут суперкруту книжку: Тері Мартин «Імперія національного вирівнювання. Нації та націоналізм у Радянському Союзі (1923-1939)» про коренізацію та її згортання в міжвоєнному СРСР.

Дуже докладне і гарно написане дослідження. Ще не дочитав, але вже встановив для себе купу нових фактів, які раніше не знав. Наприклад:

I. В вітчизняній історіографії та «народній історичній пам'яті» поширена думка, що, мовляв, ленінська національна політика — це коренізація, а поганий Сталін коли закріпився у владі і винищив опозицію, показав своє справжнє обличчя — згорнув НЕП і почав репресувати національну інтелігенцію.

Я х.з. звідки воно взялося, підозрюю, що від наших вєрнаподданічєскіх дисидентів, які в свій час залишившись в координатах розвитого соціалізму намагалися боротися з російськім шовінізмом закликаючи до повернення до ленінської національної політики. Я їх можу зрозуміти, але настав час залишити ці уявлення там де їм місце — в історії дисидентського руху.

Виявляється ж, що протягом 20-х років і Ленін, і Сталін провадили одну й ту й саму національну політику. Вже після смерті Леніна Сталін неодноразово втручався в хід коренізації і підтримував націонал-комуністів в їх суперечках з російськими шовіністами, вказуючи на небезпеку поширення шовінізму, як первопричини захисного націоналізму.

II. Багато хто вважає, що, мовляв, навіщо ми, українці, воювали за свободу, скільки крові пролили, а програли, краще б сиділи по хатах, ціліше були б. Патріоти ж відповідають — емоційно — що не воювали б — і нас не було б. Емоції, емоціями, але в книзі знайшов підтвердження важливості боротьби за незалежність в 1917-21 роках.

Проводячи коренізацію, комуністична партійна верхівка серед іншого регулярно посилалася на «жорстку навучку 1919 року», коли українське село на чолі з Петлюрою повстало проти російського міста і вигнало більшовиків з України. І це був головний аргумент за коренізацію — народ повинен сприймати радянську владу, як свою, інакше замість класової боротьби (пролетарії всіх країн і все таке) маси ввійдуть в союзи за національною ознакою (типу один народ один райх) проти радянської влади, як влади російського народу, народу-колонізатора, поневолювача.

Тож боротьба УНР за незалежність стала причиню зваженої національної політики комуністів в 20-х, яка пригальмувала процеси русифікації щонайменше на одно покоління.

Фактично, українці купили своєю кров'ю трохи свободи і собі, і іншим націям СРСР.

III. Виявляється процеси коренізації йшли в Білорусі не менш активно ніж в Україні. Але якщо в нас Процес Спілки Визволення України зачепив перш за все національну інтелігенцію (а не партію) і партія продовжувала наголошувати, що головна загроза в національній політиці — це великоросійський шовінізм (хоча сиділи й українці, а не росіяни), а також запевняла, що Процес СВУ — це не атака на коренізацію, то в Білорусі на аналогічному процесі репресували і партійну верхівку (до речі, по справі СВБ проходило 90 осіб, СВУ — 45). Це призвело до різкої зміни курсу тими, хто залишився. Тож процеси, що відбуваються зараз в Білорусі є прямими наслідками подій 20-30-х років.

До речі, репресії в БСРС почалися з подачі українця Затонського, того, що встиг нагадити також і нам: замінив Скрипника і ініціював русифікацію правописа.

IV. Голодомор як геноцид (тобто, голод за етнічною ознакою). Книга багато чого прояснила в цьому питанні для мене. Голод дійсно почався, як голод в хлібозаготівельних регіонах, вне залежності від етнічності їх населення. Але реакція на нього була різна в різних регіонах. Винними за зрив заготівель хліба оголосили націоналістів та контру і відповіли на початок голоду репресіями, блокадою вимираючих сіл. Тому й такі втрати серед українців, звідти і згортання коренізації. Тобто, якщо Голодомор і не був запланований, як геноцид за етнічною ознакою, згідно самих же комуністів він таким став в процесі.

То не так, як у Канаді, всі мають по вісім ривольверів в хаті, а то я самий маю три в куті

З приводу відхилення Пєтєю петиції про вільне володіння зброєю, я процитую ще один уривок з казки, з книги Роберта-Богдана Климаша «Українська народна культура в канадських преріях»

... колись то хто мав ривольвер? Пани, попи, адвокати, а бідний селянин не мав, бо йому не вільно було, то було заказано, то так колись було в Європі. То не так, як у Канаді, всі мають по вісім ривольверів в хаті, а то я самий маю три в куті

Корочє, хлопці, нам ще поки далеко до вільних людей Фронтиру. Нас за забитих селян мають.

Українська казка з романтичним гепі-ендом

Українська казка з романтичним гепі-ендом (навожу тільки енд, бо задовга щоб всю набирати) з книги Роберта-Богдана Климаша «Українська народна культура в канадських преріях»

 ... А пан як вернувсє, то вчув і дуже був розсердив на ню, бо він вже її раз казав, аби вона жодну справу не робила без нього. Він хотів сі троха посміяти з тих людей. — Ти мені не жінка віднині. Забирай, аби я тебе не видів. А вона каже: «Та чекай, абисмо хоч разом пообідали». — Ну, то пообідаєш зо мнов. Кухарі принесли вобід, посідали, а то як в панів єжа — є флєшка вина. Та й вона налєла йому в скленку вина і собі. Вони не балакають єдно до другого, їдять, бо вона має сі забирати. Але пан вино випив і пообідав дав пані. То в панів так є, де по вобіді тре іти спати. І той пішов ляг собі спати і заснув твердим сном, а пані вийшла, закликала локая і каже: «Іди заклич фірмана, най запригає коні і най заїзди перед покій». І фірман так зробив, заїхав, а вона сказала локаєви, аби пана [поклали] на повіз. Пана вивезли. Пан спить. Вона сіла коло него і сидит. А там пан добри сі виспав, пробудився, а він на повозі. — А де я? А я де їду? — Ну та ти їдеш, їдеш зо мнов! Ти мене нагнав. — Ну, то я тебе нагнав саму! Чого я їду з тобов? — Ну, бо ти мій чоловік! Ти казав, щоби я собі брала, що мені наймиліше і найліпше. А ти мій чоловік, ти мені наймиліший, то я тебе взєла. Я з тобов їду. — Ай-ай, вертайся, бідо, будем жити! І так вони жили-жили, аж доки не повмирали.

Артур Лаффер

Артур Лаффер: Вам доведеться робити те, що робили в Європі 100 років тому, а не зараз

Якщо ви оподатковуєте виробництво, виробництва буде менше. Якщо ви субсидуєте невиробництво, то невиробництва буде більше

Молдова і ми

Не спалося. Читав-гуглив та й нагуглив результати перепису в Молдові.

Несмотря на то, что большинство украинцев, гагаузов, болгар родным языком указали язык своей национальности, каждый второй украинец, каждый третий болгарин и каждый четвёртый гагауз обычно разговаривает на русском языке. Молдаване, которые обычно разговаривают на русском языке, составляют 5,0% от их общей численности.

Молдовани, Карл, молдовани — мешканці найменшої і (тоді, в 2004 році) найбіднішої країни в Східній Європі мають більше самоповаги і національної гідності ніж хохли.

Але з 2004 року багато води спливло. Тепер вже не Молдова, а Україна — найбідніша країна Європа (та й не тільки Європи). А що ж молдовани? А молдовани їздять в ЄС без віз і мають право купувати зброю. Бо громадяни. Не раби, не худоба.

Української стало трохи більше в ресторанах і на транспорті, в медіа незмінно домінує російська

Української стало трохи більше в ресторанах і на транспорті, в медіа незмінно домінує російська

Тобто, в суспільних відносинах громадяни починають більше користуватись українською, а мас-медія, при повному ігноруванні цього факту владою, продовжують русифікувати населення.

Особисто я бачу в цьому договорняк — як і в цькуванні Свободи і в той же самий час співпраці з ригами (типу голосування за прокурора, за зміни в Конституцію, зливу їм деяких округів — особливо показовий тут 45-й округ Звягільського

Засади мовної політика за Скрипником

Почав читати у відпустці «Українська мова у XX сторіччі: історія лінгвоциду» — збірку документів, опубліковану Києво-Могилянкою.

Не художня література, не легке чтиво, але деякі речі досить цікаві.

Одна з них — виступ Скрипника на якійсь там культурно-освітній конференції, де він проголошує засади мовної політика в освіті в УРСР часів коренізації.

Основних принципів небагато.

Щодо мови в освіті

1. Діти повинні починати навчання тією мовою, якою вони володіють, щоб краще розуміти, чому їх навчають. 
2. Діти потрібно навчити мові їх національності та державним мовам УРСР та СРСР.
   

Тобто, наприклад, українські діти починають вчитися українською, далі їм дають російську другою. Росіянизовані українці починають вчитись російською, далі їм дають українську. Росіянизовані євреї починають вчитись російською, далі — ідиш, далі — українська.

Щодо національних автономій

1. В місцях компактного проживання народів створюються національні автономії, навіть щонайменшого рівня — аж до окремих сільрад (наводиться приклад шведської сільради на Херсонщині та негритянської сільради в Абхазії) 
2. Ці автономії можуть включати в себе інші національні автономії 
3. Всі нації, включно з титульною, — рівноправні.
   

З цього виходить, що, наприклад, польській район може мати українську сільраду, мешканці якої повинні мати такі самі права, як мешканці польської сільради в українському. Хоча титульна нація в УРСР — українці. Також були створені національні російські райони, хоча російська мова — державна в СРСР.

За великим рахунком, принципи розроблені тоді виглядають розумними і зараз, через майже сто років. На жаль, в реальній історії всі ці напрочуд демократичні ініціативи хоча й почали втілюватись, але були дуже швидко згорнуті. Скрипник скінчив життя самогубством, його політика була названа «націоналістичним збоченням», його послідовники — репресовані, національні райони — розформовані, а їх населення часом ще й депортоване.

Генофонд слов'ян

В принципі, нічого неочікуваного.

За аутосомними маркерам українці близькі родичі білорусів та поляків, чехи та серби — десь поруч, але ближче до південних, росіяни — десь серед мордви та фінів.

За Y-хромосомою ми в одній хмарі з південними білорусами та південними росіянами. Північні — зрозуміло де.

За мітохондріальною ДНК в цілому малюнок схожий.

В підсумку

Близькість нас та поляків відбиває спільне походження східних та західних слов'ян. Південні росіяни, які, як і південні білоруси, дуже близькі до нас фактично є нашими росіянізованими родичами. Північні та центральні росіяни — фактично слов'янізовані угро-фіни та балти.
Близькість угорців до сусідніх слов'ян відбиває асиміляцію ними слов'ян Паннонської рівнини.
Близькість сербів та хорватів до галичан та західних слов'ян відбиває давні міграційні процеси (див. паралелі серби — сорби, хорвати — білі хорвати).

Інфографіка зі статті Как складывался генофонд славян и балтов

Нова ширка

Кілька разів за останню добу чув аргумент, що, мовляв, не потрібно ліпити спільне голосування БПП+НФ з жопоблоком до ширки, бо, мовляв, це чисто ситуативне голосування і взагалі там і без ригів голосів вистачило. Брехня. По-перше, ригі — це не тільки оппоблок, а ще й всякі там відродження, як рахувати всіх ригів — то ні, не вистачило б. БПП+НФ тупо прокидали своїх партнерів по коаліції на користь «ширки». По-друге, це ж не перше «ситуативне» голосування. Я бачу, що багато хто забув, але те ж саме було з голосуванням за нового прокурора. Тоді проголосували БПП+НФ+Батьківщина, проти були Самопоміч і Ляшко. Корочє, по ключовим питанням ригі голосують синхронно з БПП+НФ. Так, по факту — це ширка, яку (ще) не оголошують офіційно, щоб втрачати рейтинги перед черговими виборами. В підсумку ми маємо найгірший сценарій з можливих. БПП плюс НФ плюс залишкі ригів почали виконувати функції нової партії влади (як колись ПР та ЗаЄдУ), в якій ніхто ні за що не відповідає, але всі щось отримують за тушкування. Влада в парламенті узурпована. Виконавча влада узурпована. Адмін-ресурс узурповано. Конституція міняється, як заманеться. Медія монополізовані. Політичні конкуренти перемазані в лайні. Добром це не скінчиться.