Третій пост за мотивами Тері Мартина з його Імперією національного вирівнювання (на жаль, другого немає, опублікований у Фейсбуці він був видалений і загубився в тінях цукерберговської інформаційної тиранії; перший — тут)
Виявляється, десь в 50-х Гарвард провів соціологічне опитування кількасот імігрантів з Радянського Союзу. Серед іншого в них питали й їхнє враження від національної політики. Це були здебільшого прості люди, не партійні керівники, про яких було в попередньому посту.
Більшість людей зазначила, що всі нації в СРСР були рівними, що за націоналізм і шовінізм — на їх думку — можна було сісти. Люди переказували історії про те, як хтось когось назвав «жидом» і сів, про вчительку, яка процитувала «незваный гость хуже татарина» і також мала неабиякий з того клопіт. Люди зазначали, що хоча Конституція Союзу була фікція, але національна її частина виконувалась.
Далі їх питали, що вони думають з приводу панівного положення російської нації. Більшість зазначала, що пригноблювали всіх однаково вне залежності від етнічної належності, та й в Політбюро був повний інтернаціонал.
Отут я хочу зупинитись. Цей аргумент, про «всім було однаково погано» занадто сильно просяк масову свідомість (як бачимо, щонайменше з 50-х) і все ніяк звідти не вивітриться. Як ми бачили раніше, коренізація радянським керівництвом проводилася перш за все для того, щоб інородці не сприймали Радянський Союз як другу Російську Імперію, російській народ — як народ пригноблювач, колонізатор, а російську владу — як чужоземну. І, як бачимо, — своєї мети більшовики досягли, бо минуло вже 90 років з початку коренізації, а міт про «всім було однаково» досі зберігається в масовій свідомості.
Чому я називаю це мітом? Адже дійсно Союз гнобив усіх?
Почнемо з простих фактів.
Цифри говорять, що гнобили, може, й усіх, а винищували — вже ні. Українці втратили кілька мільйонів внаслідок Голодомору. В той самий час казаки (казахи) втратили кілька мільйонів — половину своєї чисельності(!) — в тіж роки в наслідок колективізації і конфіскації худоби — кочового хлібу. Відомо кілька десятків депортацій за національною ознакою. Відоме явище проголошення «ворожіх національностей». Відомі спеціальні «національні» операції. Не-росіяни в межах РСФРР (серед них і кілька мільйонів українців) і діяспорні національності (євреї, німці, поляки, болгари та інші) були приречені на асиміляцію.
Взагалі, навіть в «інтернаціональних» операціях національні меншини переслідувались сильніше ніж титульна нація. Наприклад, приблизно чверть заарештованих згідно наказу НКВС 00447 («колишні куркулі, злочинці та інші радянськи елементи» — тобто, це інтернаціональна операція) припадала на діяспорні меншини, в той час як вони складали 1.7% загального населення
З іншого боку, національні операції часто були більш жорстокими, ніж інтернаціональні. З-поміж заарештованих взагалі в 1937-38 страчено 19%, серед заарештованих за наказом 00447 — 49,3%, серед заарештованих у рамках «національних операцій» — 73,7%. Для деяких національностей (перш за все — розвинутих західних: поляків, латишів, литовців) цей відсоток був ще більшим.
Тепер розглянемо причини такої жорстокості до національних меншин. Тері Мартин наводить їх досить багато. Тут і ремство росіян. І розчарування в принципі П'ємонту (спочатку вважалось що національне будівництво в СРСР буде заоохочувати до міграції в нього, міжкордонні зв'язки будуть підривати сусідні капіталістичні держави, перш за все Польщу, Фінляндію; з часом, з початком колективізації, виявилося, що в СРСР таке класне життя, що міжкордонні зв'язки підривають перш за все сам СРСР), і рецедиви націоналізму та інші.
Але головною причиною стало те, що саме національні окраїни чинили найбільший опір «соціалістичному наступу» і колективізації аж до повстань. Прискорене будівництво радянської деспотії швидко показало, що саме росіяни в Радянському Союзі є опорою деспотичного режиму, а інші, більш волелюбні народи, є його супротивниками. Внаслідок цього і відбувся розворот від політики національного будівництва, до жорстоких репресій за національною ознакою, а національну культуру замінили декораціями з пап'є-маше — східним халатом та українськими шароварами.
Виявляється, десь в 50-х Гарвард провів соціологічне опитування кількасот імігрантів з Радянського Союзу. Серед іншого в них питали й їхнє враження від національної політики. Це були здебільшого прості люди, не партійні керівники, про яких було в попередньому посту.
Більшість людей зазначила, що всі нації в СРСР були рівними, що за націоналізм і шовінізм — на їх думку — можна було сісти. Люди переказували історії про те, як хтось когось назвав «жидом» і сів, про вчительку, яка процитувала «незваный гость хуже татарина» і також мала неабиякий з того клопіт. Люди зазначали, що хоча Конституція Союзу була фікція, але національна її частина виконувалась.
Далі їх питали, що вони думають з приводу панівного положення російської нації. Більшість зазначала, що пригноблювали всіх однаково вне залежності від етнічної належності, та й в Політбюро був повний інтернаціонал.
Отут я хочу зупинитись. Цей аргумент, про «всім було однаково погано» занадто сильно просяк масову свідомість (як бачимо, щонайменше з 50-х) і все ніяк звідти не вивітриться. Як ми бачили раніше, коренізація радянським керівництвом проводилася перш за все для того, щоб інородці не сприймали Радянський Союз як другу Російську Імперію, російській народ — як народ пригноблювач, колонізатор, а російську владу — як чужоземну. І, як бачимо, — своєї мети більшовики досягли, бо минуло вже 90 років з початку коренізації, а міт про «всім було однаково» досі зберігається в масовій свідомості.
Чому я називаю це мітом? Адже дійсно Союз гнобив усіх?
Почнемо з простих фактів.
Цифри говорять, що гнобили, може, й усіх, а винищували — вже ні. Українці втратили кілька мільйонів внаслідок Голодомору. В той самий час казаки (казахи) втратили кілька мільйонів — половину своєї чисельності(!) — в тіж роки в наслідок колективізації і конфіскації худоби — кочового хлібу. Відомо кілька десятків депортацій за національною ознакою. Відоме явище проголошення «ворожіх національностей». Відомі спеціальні «національні» операції. Не-росіяни в межах РСФРР (серед них і кілька мільйонів українців) і діяспорні національності (євреї, німці, поляки, болгари та інші) були приречені на асиміляцію.
Взагалі, навіть в «інтернаціональних» операціях національні меншини переслідувались сильніше ніж титульна нація. Наприклад, приблизно чверть заарештованих згідно наказу НКВС 00447 («колишні куркулі, злочинці та інші радянськи елементи» — тобто, це інтернаціональна операція) припадала на діяспорні меншини, в той час як вони складали 1.7% загального населення
З іншого боку, національні операції часто були більш жорстокими, ніж інтернаціональні. З-поміж заарештованих взагалі в 1937-38 страчено 19%, серед заарештованих за наказом 00447 — 49,3%, серед заарештованих у рамках «національних операцій» — 73,7%. Для деяких національностей (перш за все — розвинутих західних: поляків, латишів, литовців) цей відсоток був ще більшим.
Тепер розглянемо причини такої жорстокості до національних меншин. Тері Мартин наводить їх досить багато. Тут і ремство росіян. І розчарування в принципі П'ємонту (спочатку вважалось що національне будівництво в СРСР буде заоохочувати до міграції в нього, міжкордонні зв'язки будуть підривати сусідні капіталістичні держави, перш за все Польщу, Фінляндію; з часом, з початком колективізації, виявилося, що в СРСР таке класне життя, що міжкордонні зв'язки підривають перш за все сам СРСР), і рецедиви націоналізму та інші.
Але головною причиною стало те, що саме національні окраїни чинили найбільший опір «соціалістичному наступу» і колективізації аж до повстань. Прискорене будівництво радянської деспотії швидко показало, що саме росіяни в Радянському Союзі є опорою деспотичного режиму, а інші, більш волелюбні народи, є його супротивниками. Внаслідок цього і відбувся розворот від політики національного будівництва, до жорстоких репресій за національною ознакою, а національну культуру замінили декораціями з пап'є-маше — східним халатом та українськими шароварами.
Висновок
Незважаючи на поширену думку, що, мовляв, «погано було усім», джерелом і
опорою деспотичного людожерского режиму в Радянському Союзі був саме
російський народ. В цих словах немає расізму, кінець кінцем генетично
південні росіяни — це майже українці, центральні — майже білоруси,
північні — щось середнє між мордвою та фінами. Справа в вихованні і
історичній пам'яті. Просто росіян століттями виховують в традиціях
патерналізму, розповідають їм про «сильну руку», про «батька», про «велику державу». Вони згодні жити в дикатурі і не мають нічого проти,
щоб поширити її на сусідів. Згадайте слова Дудаєва: «Ваша великорусская
мечта — сидя по горло в дерьме, затащить туда всех остальных. Это и есть
Русизм».
Тож доки в Росії не відбудеться свій Нюрнберг, не буде офіційно засуджено великодержавний шовінізм, росіяни представлятимуть смертельну небезпеку для всіх сусідніх народів. Ніякі слова про «братерство», про «спільне історичне минуле», про «велику культуру», про «Толстого» не повинні вводити нас в оману.
З.І.: Риторичне питання. А хтось з тих, хто називав націоналістів параноїками і розповідав про те, що не важливо, якою мовою любити Україну, про двомовність, про двокультурність, про братській народ і все таке, взагалі-то збирається вибачатись перед людьми, перед країною, перед загиблими? Наші колишні міністри оборони з їх тупою доктриною де «немає ворогів»? Наші політики з їх концепцією «нейтральної держави»? Кінець кінцем наш народ, який просрав вступ до НАТО щоб, мовляв, «наші хлопці не гинули»?
Тож доки в Росії не відбудеться свій Нюрнберг, не буде офіційно засуджено великодержавний шовінізм, росіяни представлятимуть смертельну небезпеку для всіх сусідніх народів. Ніякі слова про «братерство», про «спільне історичне минуле», про «велику культуру», про «Толстого» не повинні вводити нас в оману.
З.І.: Риторичне питання. А хтось з тих, хто називав націоналістів параноїками і розповідав про те, що не важливо, якою мовою любити Україну, про двомовність, про двокультурність, про братській народ і все таке, взагалі-то збирається вибачатись перед людьми, перед країною, перед загиблими? Наші колишні міністри оборони з їх тупою доктриною де «немає ворогів»? Наші політики з їх концепцією «нейтральної держави»? Кінець кінцем наш народ, який просрав вступ до НАТО щоб, мовляв, «наші хлопці не гинули»?
Немає коментарів:
Дописати коментар