Пам'ятаю, коли я був маленький, я, хоча вже йшли 90-ті, продовжував
читати радянську літературу (бо іншої не було, та й взагалі, я тоді
читав все, що бачив перед собою).
Серед іншого читав дитячі радянські журнали «Мурзилка», «Весёлые Картинки» та молодіжний «Костёр», що залишились від старшого брата. Журнали ці, як і все в радянському союзі, були не тільки розважальними, а й виховально-пропагандистськими. Дещо з цієї пропаганди, не зважаючи на свої праві погляди, я засвоїв і прийняв: атеїзм, презирство до забобонів, повага до науки, НТР, повага до чесної праці і до людей, які працюють, повага до хліба і хліборобів, до селян, до тих, хто нас годує. Я досі пам'ятаю одне коротке оповідання, що прочитав, здається, в Мурзилці про пекаря, який підняв з землі булку, якою діти грали в футбол, витер, поцілував її, і розповів дітям скільки в неї було вкладено праці.
Звичайно, це була пропаганда. В радянському союзі квітнуло те, що тоді називали «разгильдяйство», «бесхозяйственность», той хліб міг не вродити, не бути вчасно зібраним, згнити через загальний пофігізм, але дітей намагались виховувати на зовсім інших принципах. Всі знали, як живе номенклатура, але діти читали оповідання про мозолисті руки. Колгосп мало чим відрізнявся від середньовічного феодального володіння з панщиною, але розповідали про поважну працю хліборобів. Радянська наука була джерелом анекдотів, але Стругацькі писали про зовсім інше. Союз постачав зброю всьому світу, будував міжконтинентальні ракети, вводив війська в сусідні країни, але на словах завжди боровся за мир. Він винищував малі народи та асимілював великі, а розповідав про інтернаціоналізм.
Хоча Союз і розвалився, коли пропаганда вже занадто віддалилась від реальності, але — хоча і минуло вже багато років — значна частина населення і досі пам'ятає саме той совок з журналу Мурзілка, на який і молиться, а не черги, дефіцит, азербайджанській чай, «кавовий» напій, білі гіркі плитки невідомого походження, схожі формою на шоколадні, газети замість туалетного паперу, холодильники-трактора, пральні машинки зі світу steam pank та інші соцреалістичні радощі.
Пізній Радянській Союз намагався виглядати пристойно, пристойніше, ніж він був насправді.
Тому, на жаль, вимушений визнати, що я помилявся, коли вважав, що сучасна Росія будує пародію на Радянській Союз. Такого просто не могло бути в Совдепії. Не могли на одній сторінці Мурзілки писати про пекаря, що цілує підняту з землі булку, а на другій — про спалення м'яса від клятих буржуїв. Те, що зараз будує Росія має зовсім іншу назву
Обыкновенный фашизм
Серед іншого читав дитячі радянські журнали «Мурзилка», «Весёлые Картинки» та молодіжний «Костёр», що залишились від старшого брата. Журнали ці, як і все в радянському союзі, були не тільки розважальними, а й виховально-пропагандистськими. Дещо з цієї пропаганди, не зважаючи на свої праві погляди, я засвоїв і прийняв: атеїзм, презирство до забобонів, повага до науки, НТР, повага до чесної праці і до людей, які працюють, повага до хліба і хліборобів, до селян, до тих, хто нас годує. Я досі пам'ятаю одне коротке оповідання, що прочитав, здається, в Мурзилці про пекаря, який підняв з землі булку, якою діти грали в футбол, витер, поцілував її, і розповів дітям скільки в неї було вкладено праці.
Звичайно, це була пропаганда. В радянському союзі квітнуло те, що тоді називали «разгильдяйство», «бесхозяйственность», той хліб міг не вродити, не бути вчасно зібраним, згнити через загальний пофігізм, але дітей намагались виховувати на зовсім інших принципах. Всі знали, як живе номенклатура, але діти читали оповідання про мозолисті руки. Колгосп мало чим відрізнявся від середньовічного феодального володіння з панщиною, але розповідали про поважну працю хліборобів. Радянська наука була джерелом анекдотів, але Стругацькі писали про зовсім інше. Союз постачав зброю всьому світу, будував міжконтинентальні ракети, вводив війська в сусідні країни, але на словах завжди боровся за мир. Він винищував малі народи та асимілював великі, а розповідав про інтернаціоналізм.
Хоча Союз і розвалився, коли пропаганда вже занадто віддалилась від реальності, але — хоча і минуло вже багато років — значна частина населення і досі пам'ятає саме той совок з журналу Мурзілка, на який і молиться, а не черги, дефіцит, азербайджанській чай, «кавовий» напій, білі гіркі плитки невідомого походження, схожі формою на шоколадні, газети замість туалетного паперу, холодильники-трактора, пральні машинки зі світу steam pank та інші соцреалістичні радощі.
Пізній Радянській Союз намагався виглядати пристойно, пристойніше, ніж він був насправді.
Тому, на жаль, вимушений визнати, що я помилявся, коли вважав, що сучасна Росія будує пародію на Радянській Союз. Такого просто не могло бути в Совдепії. Не могли на одній сторінці Мурзілки писати про пекаря, що цілує підняту з землі булку, а на другій — про спалення м'яса від клятих буржуїв. Те, що зараз будує Росія має зовсім іншу назву
Обыкновенный фашизм
Немає коментарів:
Дописати коментар