Of the Russe Common Wealth

Дістався, нарешті, чудового Of the Russe Common Wealth Джайлса Флетчера, який відвідав Москву в 1588 році й в 1591 надрукував про це книгу. Між іншим, англійське видання 1591 року впорівнянні з сучасною англійською читається значно легше ніж російські книги XVII століття в порівнянні з сучасними російськими. Слід лише визначитися із шрифтами й можна читати як звичайний англійський текст (літера «V» — тільки велика й «u» — маленька — ще не розійшлися; часто використовується довге s, наприклад, «Ruſſia» чи навіть «Rußia», де «ß» — лігатура довгого й короткого s, тобто «ſs»).

Не зважаючи на погане знайомство з історією й певну легковірність в купі з темністю московитян (наприклад, Флетчер дивується й відкидає гіпотезу походження назви Русі від роксоланів, бо, мовляв, вони жили між Дніпром та Доном, а та «Рус», яку він відвідав наче ж в зовсім іншому місці; називає царський дім House of Beala — я так і не зрозумів, що це за слово, можливо ім'я угорського короля Бели IV, донька якого була одружена з Данилою Галицьким  — й пов'язує його з угорською династією через ім'я угорських королей; плутає Данилу Галицького з Московським, вважаючи, що це Москва прийняла корону від Папи тощо) Флетчер, про він пише в передмові, ставить за мету написати книгу корисну, а не утішн й записати свідчення важливі, а не просто цікаві й дивні. Крім того, автор дуже проникливий, зокрема він фактично передбачає Смуту за 15-25 років до її початку й правильно вказує на її причини.

Завдяки такому розумному й спостережливому автору книга вийшла дуже цікавою й насиченою інформацією про культуру, побут, світогляд московитян. Зазвичай я що-небудь цитую з книг, але тут довелося б цитувати всю книгу. Тож відмічу лише окремі цікаві моменти.

Наприкінці XIV століття московити, схоже, дуже погано знали власну історію та/або фальшували її

Наприклад, вони вважали себе православними лише 300 років, причиною чому Флетчер виправданно вважав невігластво. Я ж бачу тут ще кілька можливих пояснень:

• цифра може бути дійсно взята «зі стелі»;
• вона приблизно відповідає початку поширення християнства саме в Заліссі. Не дарма ж селяни в росіян це крестьяне («християни»), а не «люди», «селяни», «місцеві» тощо, як в інших народів;
• також рік поширення християнства в Московії може приблизно відповідати переїзду київського митрополита у Володимир (1250-ті, митополит Кирило III);
• першим достовірним відомостям про заснування церкви й монастиря у самій Москві (1272)

Можливо й оце House of Beala, зв'язки з угорцями й плутанина Данили Галицького з Московським це також помилка не Флетчера, а московитів, що його консультували?

Містицизм та обрядовість

В розмові про релігію Флетчер відзначає зацикленність московитів на зовнішній обрядовості на шкоду власне вірі, а саме: надлишкове вшанування хреста, ікон, перманентний пост, вимовляння коротких затурканих молитов без жодного зв'язку тощо в сполученні із забобонами, поганськими суть обрядами й вкрай неосвіченим духівництвом.

Тиранія

В країні квітне тиранія. Селяни, холопи фактично безправні раби для шляхти і в той самий час сама шляхта безправна й беззахисна перед царським свавіллям. Право — «усне», тобто тримається не на законах, а визначається свавіллям царя та чиновництва.

Життя одним днем

Через свавілля та тиранію, люди живуть одним днем, страхаються вирізнюватися й збагачуватись промислами та торгівлею — адже все можна швидко втратити через зазрість тиранії. Також тиранією Флетчер пояснює спустошення поселень біля столиці (тобто поруч із царською адміністрацією) і занепад торгівлі.

Геноцид

Флетчер згадує геноцид щодо поневолених народів. Місцеве населення знищується й заміщується переселенцями з московських земель. Причому йдеться не про чужовірцев чи поганців, а про мешканців західних князівств.

Невігластво

Царі та духівництво намагаються утримувати населення в неуцтві, заважають освіті, поширенню відомостей про іноземців, їх звичаї, перешкоджають проникненню іноземців, справедливо вбачаючи в просвіті населення загрозу своєму тиранічному правлінню.

Шовінізм

При всьому цьому неуцтві (додам: також через нього), московити вважають себе, свої звичаї та віру вищими за іноземні.

Цар вважає себе не росіянином, а нащадком германців

До росіян при цьому ставиться зневажливо. Тут варто згадати, що росіяни — русские —  прийменник, тобто холопи, які належать Русі. В самій Русі, себто на Київщині, етнонім був «русь» (множина), «русин» (однина).

Вже в часи Флетчера активно п'ють горілку

Обід починається з чарки, закінчується пияткою й обов'язковим післяобіднім сном.

Сім'я

Тиранія просякає все суспільство й поширюється на загальні звичаї та сімейні стосункі. Останній холоп за нагоди буде тираном. Становище жінки в сім'ї повністю безправне.

Підсумок

Як бачимо, не зважаючи на те, що минуло вже більше чотирьох століть, актуальність спостереження Флетчера не втрачають. На жаль

Но кіевскій игуменъ ни за что не хотѣлъ уходить изъ кіевскихъ странъ, отказываясь от высокой чести посвященія въ митрополиты

Продовжую читати Рункевича (див. попередній пост). Вкрай показово для розуміння того, якими засобами й із залученням яких людей Петро I цивілізовував Московію, є доля Стефана Яворського, який знехотя став першим й останнім місцеблюстителем патріяршого престолу в Москві. Ігумен «николаевсаго пустынскаго монастыря Стефанъ Яворскій... имѣл случай... говорить рѣчь в присутствіи Петра ... . Рѣчь обратила на себя вниманіе, и Петръ указалъ представить Стефана къ посвященію въ архіереи... Но кіевскій игуменъ ни за что не хотѣлъ уходить изъ кіевскихъ странъ, отказываясь от высокой чести посвященія въ митрополиты.» В підсумку Стефан втік, був затриманий, примусом введений в митрополити рязанські й за пів року став першим й останнім місцеблюстителем патріяршого престолу.

Хотя бы послати колико десять человѣкъ въ Кіевъ въ школы, которые возмогли къ сему прилежати

Багато хто з росіян, на жаль, не знають своєї історії і вважають Росію батьківщиною слонів, що змушує їх ставитись до сусідніх народів із великодержавним хамством. Один з маловідомих для росіян фактів замовчуваних традиційною російсько-радянською історіографією це існування окрім північного «вікна у Європу» й південного. Адже до Петра, за нього, та навіть якийсь час після аж до кінцевого понімечення російської верхівки саме Київ був джерелом культури для Москви, й не навпаки. Нижче наведений невеликий уривок із запису розмови Петра I з московським патріярхом Адрияном в 1698 чи 1699 році, цитата за книгою Рункевичъ С. Г. Архіереи петровской эпохи въ ихъ перепискѣ съ Петром Великимъ

Изволилъ великій государь царь святѣйшему патріарху глаголати 

<...> 

Что священники ставятся — грамотѣ мало умѣютъ, еже бы ихъ таинствъ научати и ставити въ той чинъ. На сіе надобно человѣка, и не единаго, кому сіе творити, и опредѣлити мѣсто, гдѣ быти тому. 

Чтобы возымети промыслъ о вразумленіи къ любви Божіей и къ знатію Его христіанъ православныхъ и зловѣрцовъ татаръ, мордвы и черемисовъ и иныхъ, иже не знаютъ Творца Господа, и для того во обученіе хотя бы послати колико десять человѣкъ въ Кіевъ въ школы, которые возмогли къ сему прилежати

Про брехливість радянської історіографії

Невелика нотатка про брехливість радянської історіографії

Пам'ятаю в підручнику з Історії СРСР за 6-й, здається, чи 8-й клас цитувався невеликий уривок з Ахмеда ібн-Фадлана. Мусульманин Ахмед спостерігав поховальний обряд поганців-русів (спалення померлого в ладді) й запитав, навіщо це робиться? Йому відповіли вдусі: араби — дурні, ховають померлих гнити в землі, а руси — розумні, одразу відправляють своїх на небо. Загальний смисл цитати й супроводу — «наші» кмітливі предки (насправді: варяги) втирали носа якимось-там сраним арабам ще на світанку Русі. На цьому цитування ібн-Фадлана в радянському підручнику, на жаль, закінчувалося, а дарма.

Сьогодні я прочитав нарешті відносно повний опис поховального обряду русів Ахмедом. Крім очікуваних епізодів, п'янки й спалення дружини/родички померлого разом із ним, дуже вразив епізод із зляганням приреченої дівчини із родичами покійного по черзі, причому останні злягання — за присутності самого померлого, який пролежав перед цим десять діб під землею й був витягнений спеціяльно для обряда.

Дуже шкода, що такі описи не потрапляють у шкільні підручники.

Давні башкіри, дивлюся, були філософами не гірше за греків

Давні башкіри, дивлюся, були філософами не гірше за греків:

...попали в страну народа из [числа] тюрок, называемого башкиры.

...

Каждый из них вырубает палочку величиной с фалл и вешает ее на себя. И если он захочет отправиться в путешествие или встретит врага, то целует ее, поклоняется ей и говорит «О господи, сделай для меня то-то и то-то». Я сказал переводчику: «Спроси кого-либо из них, какое у них оправдание этому [действию] и почему он сделал это своим господом?» Он [спрошенный] сказал: «Потому что я вышел из подобного этому и не знаю относительно самого себя иного создателя»

Цитата по Ковалевский А. П. Книга Ахмеда ибн-Фадлана о его путешествии на Волгу в 921-922 гг, 1956

Росія-СРСР — спонсор світового тероризму

Те, що СРСР-Росія фінансує терористів й штучно шатає ситуацію на Близькому Сході, щоб підняти ціни на нафту, було зрозуміло давно. Але завжди корисно мати офіційні документи.

З листа Андропова (тоді председатель КДБ) Брежнєву, 1974 рік:

«Комитет госбезопасности с 1960 года поддерживает делово-конспиративный контакт с членом Политбюро Народного фронта освобождения Палестины (НФОП), руководителем отдела внешних операций НФОП Вадиа Хаддад.

<...>

перспективную программу диверсионно-террористической деятельности НФОП

<...>

— продолжение особыми средствами «нефтяной войны» арабских стран против империалистических сил, поддерживающих Израиль;

— осуществление акций против американского и израильского персонала в третьих странах в целях получения достоверной информации о планах и намерениях США и Израиля;

— проведение диверсионно-террористической деятельности на территории Израиля;

— организация диверсионных акций против алмазного треста

<...>

В соответствии с этим, в настоящее время НФОП ведет подготовку ряда специальных операций, в том числе нанесение ударов по крупным нефтехранилищам в различных районах мира (Саудовская Аравия, Персидский залив, Гонконг и др.), уничтожение танкеров и супертанкеров, акции против американских и израильских представителей в Иране, Греции, Эфиопии, Кении, налеты на здание Алмазного центра в Тель-Авиве и др.»

Скан можна подивитись нижче. Знайшов я його за посиланням https://web.archive.org/web/20080708211847/http://www.2nt1.com/archive/pdfs/terr-wd/plo75a.pdf, яке було наведене в книзі Егора Гайдара «Гибель империи. Уроки для современной России» (дуже раджу), також його можна знайти в Радянському Архіві Буковського http://bukovsky-archives.net/pdfs/terr-wd/plo75a.pdf — між іншим, також раджу

Весь русский народ был не только жертвой царя Ивана, но и соучастником его преступлений

«Но был еще один виновный, и наказание его было тяжко. Весь русский народ был не только жертвой царя Ивана, но и соучастником его преступлений. Один из древних историков смуты видел общую народную вину в «безумном молчании» перед царем. Но молчанием не ограничивалось потворство злу. Всеобщая деморализация была последствием опричного режима. На ложных доносах люди строили свое благополучие, обогащаясь имуществом казненных и опальных. Выгоды опричной службы были соблазнительны не только для проходимцев, но и для представителей старого дворянства, даже княжат (Вяземский). И монастыри старались приписываться к опричнине, ради материальных благ. Мы видели интриганов-епископов и монахов в деле св. Филиппа. То были преступления отдельных лиц. Но уже вся русская церковь и вся русская земля несла ответственность за собор епископов, осудивший святителя. Вся земля и понесла кару — в годину смуты»

Георгій Федотов, російській религійний філософ та історик цитата з книги Федотов Г. П. «Святой Филипп, Митрополит Московский», 1928 (цитата за виданням 2000 року)